Посмотреть другие бюллетени: №8 , №9 .
Упорядник: Петро Картавий
40034 м.Суми, вул.Інтернаціоналістів, 22, кв.376 тел.дом. (0542) 606-310 служб.
420-156 (у м.Суми 28-22-156)
Email: kаrtаviy@sm.ukrtеl.net
Новини одним рядком:
3 липня - фестиваль "Подих" у Києві
3-5 липня - фестиваль "Ржищевський вiнок" у Ржищеві Київської області
10-11 липня - фестиваль "Країна мрій" на Співочому полі у Києві
16-18 липня - рок-фестиваль "Тарас Бульба" в м. Дубно Рівненської
області
Петро Картавий
Патріотизм природний і показний
Українці не звикли користуватися високими словами, бо за 750 років владарювання
на їхній території інших держав (Орда, Литовське князівство, Річ Посполита,
Московське князівство, Російська імперія, СРСР) слова-символи використовувала
центральна влада для зміцнення метрополії. За таких обставин люди пристосовувались
до вимог інших культур не забуваючи рідну мову та пісню. Особливе становище
було у старшини - посередника між центральною владою і місцевим населенням,
у яких різна культурницька основа. Розвинені особи, крім материнської, володіли
й іншими мовами. Службисти пристосовувались до вимог чужих культур, відриваючись
від рідних джерел. Патріотично орієнтовані розвивали українське слово, мистецтво,
народні традиції.
За тлумачним словником української мови патріотизм - любов до своєї батьківщини,
відданість своєму народові, готовність для них на жертви й подвиги. Із трьох
означених частин патріотизму перша - найбільш природна. Людям притаманно щиро
любити край, де вони народилися. Відданість своєму народові вимагає не тільки
абстрактної любові, а й конкретних справ для підтримки співвітчизників. Готовність
для них на жертви й подвиги - категорія високоморального розвитку людини, і
не кожен для цього здатний, якщо бракує сильної волі та альтруїзму. Сказано
високим - літературним стилем, що не завжди збігається з життям окремих людей,
які за буденними справами не думають про високе, але боронитимуть рідну землю
від поневолення коли виникне така загроза.
Отже патріотизм - природнє почуття, і його потрібно захищати від нападок агресивних
зайд та місцевих шовіністів, які, використовуючи нашу терплячість, висміюють
українство як недолугість. Минулого літа на березі моря почув як севастопольський
хлопець розповідав ровеснику із Санкт-Петербурга, що він любить країну свого
проживання, де є такі красиві міста з давньою історією як Львів та Київ, і гість
зрозумів його почуття. Цей приклад говорить про те, що коли немає політичного
тиску, то люди різних національностей прагнуть порозуміння. Хочу процитувати
вірш студентки із Харкова Антоніни Тимченко, мати якої народилася на Уралі,
а батьківське коріння з Полтавщини.
Із чим же ще схилятись над колискою,
які слова казати до малят,
якщо птахи співають українською,
дерева українською шумлять.
Більшість українців про свою любов до рідної землі не вміє і не любить говорити,
а збагачує батьківщину своєю працею та творчими здобутками.
Рев машин і команда "Відбій"
Вогнеборці вмиваються потом
хтось щасливий як знову родивсь
бо хтось виконав чесно роботу
не за орден і не за медаль
щоб зірки на погони вчепити
а за те щоб сміялось дитя
щоби інші могли просто жити. (Ігор Гриник)
Важливо, щоб результати цієї праці не привласнили "винахідливі"
та байдужі до суспільних проблем ділки. У розвинених суспільствах за цим слідкують
представники громадських організацій та політичних партій патріотичного спрямування.
Щоб не говорити абстрактно щодо ефективної діяльності таких організацій в Україні,
розповім про спробу залучити їх до підтримки заходів для розвитку української
бардівської пісні. З ким не говорив у Сумах і Києві, та ніхто не захотів матеріально
допомогти фестивалю співаної поезії "Українська Хвиля". Мабуть, барди
їм нічого не дадуть, щоб витрачати на них гроші, бо мають бути вільними співцями,
а не рекламувати чиюсь діяльність. Інколи співрозмовники співчували моїм проблемам,
але жодної копійки не дали, довелось гроші та харчі жебрати у спонсорів та влади.
Дивно те, що для фестивалів, де співають російською, гроші знаходяться?
На жоден із 3-х фестивалів "Українська Хвиля" у Сумах не прийшов голова
обласної "Просвіти", хоча і був свідком моєї розмови з начальником
обласного управління освіти перед першим фестивалем. Сумські "діячі"
сприймали мене як конкурента у громадській роботі і вважали, що фестивалі проводжу
для здобуття власної популярності. Оцінку моїм діям давали із власного розуміння
та заздрощів до результатів роботи інших. Про те, що на фестивалі відбувалося
навчання і обмін досвідом між бардами, вони знати не хочуть - їм незрозуміло
навіщо надриватися коли немає перспективи для кар'єри, а допомога іншим без
стимулу для них - пустий звук.
Під час проходження мотопробігу через Суми у 2002 році звернувся до колишнього
народного депутата і барда про підтримку фестивалів української бардівської
пісні. Він байдуже відповів, що пісень вже сам не співає, а їх виконують інші.
Сказав йому - якщо не підтримати українських авторів, яким ніде співати власні
пісні, втратимо потенціал української пісні, а бардам доведеться писати російською,
бо таких фестивалів багато. Співрозмовник не очікував такого натиску і запропонував
залишитись та поговорити після офіційної частини. Відчувши, що він не готовий
до конструктивної розмови, поспішив на роботу.
Якось на громадських слуханнях "активіст" почав вимагати, щоб позбавили
слова літню жінку, яка вибачившись за те, що не вивчала українську, робила доповідь
від природоохоронної організації російською мовою. Вразила неповага до жінки,
якій головуючий надав слово, тому змушений був втрутитися у конфліктну ситуацію
і вибачився за агресивного пана. Після цього дехто почав дивитися на мене як
на захисника "москалів", забуваючи, що патріот у першу чергу має бути
гуманістом, а не конфліктним кар'єристом. Створюючи напружену ситуацію, вони
відштовхують оточуючих від високої ідеї Відродження України, за яку загинуло
сотні тисяч патріотів. Фанатичні "патріоти" замість допомоги бажаючим
оволодіти українською мовою, історією, культурою привласнили собі право контролювати
інших, чим користуються шовіністи і кричать про українізацію у зрусифікованій
Україні.
Від киянина почув, що на концерти відомих українських бардів прийшли тільки
знайомі співаків. Проблема глядачів дійсно існує, але у травні 2001 року Лариса
Кадирова та Семен Рубчинський провели концерт української співаної поезії, і
зал Національної музичної академії був повний. Значить справа у професійному
підході та створенні відповідної інфраструктури. Співрозмовник намалював перспективу
розвитку української авторської пісні та поезії у Києві. Коли запитав його про
матеріальну базу для проведення вказаних заходів (зал, апаратура, реклама, транспорт,
проживання гостей), то він відповів, що вона йому не потрібна - головне розробити
ідею. Склалось враження, що він не знайомий з організаційними проблемами або
працює заради популярності серед бардів і поетів. Намалювавши їм перспективу
розвитку: без бази нічого серйозно зробити не зможе, а молодь втратить довіру
до громадських діячів.
Про героїв минулого і сьогодення
Останнім часом популярні розмови про гетьмана Івана Мазепу. З його образу
необхідно зняти нашарування брехні та прокляття, зроблені після подій 1708-09
років за спробу вийти з - під московського контролю. Та ті, хто робить з І.Мазепи
"оберіг", забувають, що постать гетьмана - трагічна, а поразка під
Полтавою практично знищила козацьку вольницю в Україні. У той же час мало згадується
перемога козаків Івана Виговського над московським військом під Конотопом. На
рок-фестивалі "Мазепа fest" почув зі сцени від юнака приблизно такі
слова: "І на Мазепу, і москалів, мені наплювать на обох. Я поет, а значить
- Бог". Чого тут більше графоманства чи цинізму - не так важливо, мабуть,
це реакція протесту на спробу "канонізації" гетьмана, до імені якого,
ще недавно, ідеологи русифікації українців додавали слово "зрадник"
(тільки чиїх інтересів?).
На презентації збірки віршів Володимира Затуливітера "Четвертий із триптиха"
у Сумах почув пісню про І.Мазепу у виконанні відомого кобзаря Миколи Литвина.
З Полтавського бою розбитий гетьман
Іде, безталанний Мазепа.
За ним король Карло крізь білий туман
Чвалає по Дикому степу.
На Дніпрі-Славуті ні вітру, ні хвиль,
У плавнях схилилися лози.
На дальніх могилах німіє ковил,
Лиш скапують роси, як сльози.
Спинився гетьман, відпочинок щоб мать
На скіфській могилі у степу.
Ой, місяцю, місяцю, згинь, не світи!
З-за хмар не дивись на Мазепу.
Прощай Україно, і ви, козаки -
Славетні сини України…
Чи ще доведеться побачить колись
Мені мою рідну Руїну?
Прощай, Україно, навіки прощай!
Тобі я віддав усю силу…
Кобзарскою піснею ти привітай
Мою безталанну могилу.
Помер на чужині великий гетьман.
Далеко від рідного краю…
Вкраїна в неволі й під брязкіт кайдан
Другого Мазепу чекає.
Дивує те, що популяризують діячів минулого, а тих, хто розбудував військо незалежної України на чолі з першим міністром оборони Костянтином Морозовим - забули. Щось не все гаразд із пам'яттю сучасників, чи може комусь вигідно загнати в пам'ять українців далеке минуле, яке асоціюється із поразками - забуваючи про нові успіхи?
Держави, які не виховують своїх громадян патріотами, залежатимуть від волі сильніших
Отримавши у 1991 році незалежність, Україна не створила у світі власний імідж,
а працює в інформаційному полі Росії, яка успадкувала ЗМІ та інфраструктуру
міжнародних відносин колишнього СРСР. Традиційно російські політики український
патріотизм порівнюють з націоналізмом, лякаючи громадян насильницькою українізацією.
Політики у боротьбі за вплив на суспільство шукають підтримки у сильних держав.
Спектр політичної діяльності українців грубо можна поділити на два табори -
орієнтованих на Росію і Європу. Монополіст на українському ринку енергоносіїв
- Росія, яка посилила експансію капіталу в Україну. Політична та економічна
залежність слабкого від сильного веде до протекторату, за якого підтримка патріотизму
державою неможлива. Занедбані українські культура та книговидавництво, де окремі
успіхи - результат роботи ентузіастів, а не державної політики.
Більшість державних службовців в Україні не володіють професійно державною мовою,
а спілкування в установах відбувається російською. Хоча Київ і перебрав у Москви
управління власними територіями, та багато службовців старшого покоління ще
орієнтуються на колишню столицю СРСР, інколи захищаючи її інтереси. Можливо,
їх стимулюють наші сусіди, де проживає багато вихідців з України, і не всі вони
визнали її незалежність.
Важливо щоб держава і суспільство не тільки виховували і вимагали віддачі від
своїх громадян, а й піклувалися про їх добробут та захист. Тоді буде довіра
простих людей до представників цих інституцій, і патріотизм буде природним,
а не показним.
м.Суми, червень, 2004 року.
Київ - Олександр Різник
Добридень, друже Петре! Вітаю з ювілейним виходом "Бюлетеня"! Позитивно
дивуюся твоїй особистій публіцистичній активності - та ще й якій активності!
Даруй, що не встиг написати нового матеріалу - був перейнятий нагальними службовими
справами. Як "відбуду" піврічний звіт, одразу зроблю статтю "Авторська
пісня і Українська держава", над якою вже почав працювати. До речі, про
службові справи. З 2 по 6 червня я брав участь у досить цікавому заході - I
I Конгресі діячів культури країн-учасниць СНД, що відбувався у Мінську. На Конгресі
я виступив із доповіддю про українську авторську пісню, яку проілюстрував, зокрема,
"Величальною князеві Данилу Галицькому" Е.Драча. Приємно, що присутні
не лише "на ура" сприйняли цей твір, але визнали, що "сучасна
українська пісня стала для них епохальним відкриттям" (цитую висловлення
організатора Конгресу, директора Інституту проблем культури Білорусі В.Скороходова).
До того ж, я передав згаданому Інститутові електронні версії "Бюлетенів",
за що його керівництво мені красно подякувало, а заступниця ректора навіть зауважила:
"щиро заздримо українським бардам, які мають власний регулярний часопис".
Отакі справи: в зрусифіковано-"засовкованій" Білорусі (на жаль, це
справді так) українській національній культурі співчувають чи не більше, ніж
деінде в Україні. Отакі справи. До нових дописів!
З палким вітанням, Сашко Різник
Київ - Іван Ольховський
Шановний Петре Васильовичу! Ви трохи заговорюєтеся у своїх повчальних статтях
на загальножитейські теми. Наприклад, стверджуєте, що поет повинен бути "вільним
художником" , а приклад навели про залежного поета, що булькає, як автомат
газ-води. Приклад напрошувався позитивний! Хотілось би, щоб Ви усе-таки зосереджувалися
на темах, які ближче до музики, до пісні, до мікроклімату у бардівському середовищі,
до перспектив розвитку авторської пісні. Можливо, комусь варто замовити статтю
про цікавий рок-гурт, про композитора чи виконавця пісень.
Я із задоволенням прочитав іронічно-дотепний звіт Тетяни Савченко про Мазепа-фест
у Полтаві. Він мені більше сподобався, ніж подібний звіт в "Україні молодій".
Я щиро запрошую Тетяну до співробітництва з "Українською газетою".
Вірші молодих підібрані вдало. Але деяких огріхів юним лауреатам усе-таки треба
уникати, як от у Олексія Бика: "Остання сигарета"/цигарка-укр/ В Антоніни
Тимченко "Послухати просивсь"/ треба -просив/ милозвучніше і точніше.
З повагою Іван Ольховський.
Київська область - Олексій Бик
Дякую за бюлетень. У нас усе добре, Любчик росте, має вже два зуби, пробує
бігати.
Пишу потроху, сам собі співаю, є нові пісні.
Переміг у конкурсі на сайті "Поетичні майстерні" (Львів), вийшла антологія
поезії "Радосинь" з моїми віршами.
Такі новини. Щиро Ваш Олексій.
Київ - Наталка Позняк-Хоменко
Щиро дякую, все отримали!
У відповідь надсилаю своє враження про "Мазепу".
Маzепа-fest - Полтава best
"Якщо ти на фестивалі "Маzепа-fest" - я заздрю тобі всякою заздрістю: білою, чорною і яка там ще є", - отримала я SMS-відповідь від свого друга із Чернівців на повідомлення про те, що я у Полтаві. І справді, в ці два дні тут можна було зустріти Віктора Морозова, Дмитра Доброго-Вечора, Кирила Стеценка, Романа Чайку, Юрка Фединського з гурту "Карпатіанс", не кажучи вже про десятка три журналістів і просто "професійних тусовщиків". Як десять років тому до Львова, Дубно, Каховки чи місця дислокації чергової "Червоної рути", на вихідні до Полтави з'їхалися всі гурмани справжнього драйву по-українськи.
"Фестиваль? Знаю - в мене дочка подруги вчора була, їй дуже сподобалося. А "Мазепа" - це група така?", - запитала в мене жіночка на місцевому ринку, в якої я поцікавилася враженнями про фестиваль. Зрештою, її можна зрозуміти, - після десятигодинного стояння на базарі (а роботу в Полтаві знайти ой як складно) про музику якось не думається. А от полтавській молоді, незважаючи на майже повну відсутність афіш у місті, зайвий раз про фестиваль нагадувати не доводилося: два дні амфітеатр Співочого поля на 2,5 тисячі глядачів був переповнений.
Москва - Дмитро Соколов
Добрый день!
Большое СПАСИБО! Получил и начинаю читать 40-й выпуск. Это очень здорово.
Успехов! Димитрий П.Соколов.
PS: Недавно получил подтверждение, что автор песни времени Великой Отечественной
"Барбарисовый куст"
Николай Моринец, похоже, живет в Сумах. Нет ли каких о нем сведений - поподробнее,
подросшие дети услышали песню и заинтересовались не только обстоятельствами
её появления, но и жизнью автора. Одно время, помню, эту песни всегда пели по
лесам у костров в паре с "Баксанской"... Может и правда, у них одни
истоки - альпинисты, воевавшие на Кавказе?
P.S. Від упорядника. Із збірки "Среди нехоженых дорог одна - моя" друкую згадану пісню. Щоб задовольнити цікавість пана Дмитра, побував у музеї освіти Сумської області, адже Микола Моренець помер, а у 80-ті біля 10-ти років був начальником обласного управління освіти. Крім згадки про Моренця-альпініста у музеї іншої інформації немає. Завідувач музею пообіцяв пошукати в архіві його особову справу, щоб дізнатися про життєвий шлях автора пісні.
Барбарисовый куст
Музыка и стихи Н.Моренца
Мне не забыть той долины,
Холмик из серых камней…
И ледоруб в середину
Воткнут руками друзей.
Припев: Ветер тихонько колышет,
Гнет барбарисовый куст…
Парень уснул и не слышит
Песен сердечную грусть.
Тропка, как ленточка, вьется,
Горная речка шумит,
Кто-то в долину вернется,
Холмик он тот посетит.
Припев.
Слышны раскаты далеко,
Пушечных выстрелов гром,
А за хребтами высоко
Други дерутся с врагом.
Припев.
И на вечернем досуге
В скалах мерцает огонь -
Грустную песню о друге
Тихо играет гармонь
Припев.
1943
Дебют на сторінках бюлетеню юних харків'янок
Ася Божко
* * *
Мені було важко всидіти вдома,
тож я пішла шукати кохання.
Та все, що знайшла, - була тільки втома
і передчуття розчарування.
Шляхом я міряла радіохвилі,
що із сердець навмання виривались.
Люди були недолугі, безкрилі.
Принаймні, мені тоді так здавалось.
Мені було важко всидіти вдома,
тому я пішла шукати долі.
Шлях був стрімким, як коротка судома.
Я опритомніла серед поля.
Посеред ночі мої сподівання
стали пусті і до крику подібні: поруч
зі мною зростало кохання справжнє-
моє, але вже не потрібне.
Ольга Тільна
Сон
був,
як
яв:
з запахом трав. Цвів
він
всю
ніч
ранку навстріч. Аж
ось,
як
тінь,
шквал налетів. Грім
рве
штиль
вздовж і... Дощ!
Олена Якименко
Я хотіла б купити собі фарби,
Я хотіла б лишити собі душу.
Продавати свій голос, можливо, не варто,
Але мушу...
Київ - Олена Сухарєва
Добрий день, Петро Васильович! Бюлетень отримали. Дякуєм. Чи збираєтесь Ви
на "Лiсову фiєсту"? Ми б хотiли приїхати, але ще не знаю, бо Олег
зараз працює на двох роботах. А ще Сергiй Сольоний запросив Олега прийняти участь
3-5 липня у бардiвському фестивалi у м. Ржищев. Там проходитиме якийсь фольклорний
фестиваль "Ржищевський вiнок", i в рамках цього фестивалю буде бардiвський
конкурс. Але щось там в них неясно з органiзацiєю. Тому не знаю чи поїдемо.
На все добре. Пишіть.
Харків -Антоніна Тимченко
Шановний Петре Васильовичу!
Дуже вдячна за лист і вражена ґрунтовністю і систематичністю книжечки про співану
поезію, що Ви надіслали (і за копію газети - спасибі!).
Намагатимуся давати читати друзям, тим паче, що вони цікавляться гітарою.
Бережи Вас Бог за те, що Ви робите; наснаги, успіхів, поменше хвилювань і приємної
Вам відпустки.
Я теж планую в останніх числах червня поїхати на канікули до Луганської області.
А поки надсилаємо невеличку статтю про чудового харківського поета, відомого
всій Україні, якому у липні виповнилося б 92 роки.
З повагою Тоня.
Муратов Ігор Леонтійович народився 28 липня 1912 р. в м. Харкові. Вчився на філологічному факультеті Харківського університету, брав участь у Великій Вітчизняній війні. Автор кількох десятків книжок (поезії, поеми; статті, повісті, роман тощо); за "Буковинську повість" удостоєний Державної премії СРСР (1952). Член Спілки письменників України з 1934 р. Помер 29.03.1973 р.
ІГОР МУРАТОВ.
***
Десь за обрієм, а може, і тут
Феї добрії та ельфи живуть,
Знав я змалечку дорогу туди -
Тільки балочку оцю перейди,
Будяковий це ярок, а тоді
Він видовище відкриє тобі
Незрівняне з тим, що видне усім,
У незнаній первозданій красі...
Дивокраю, чаросвіте ж ти мій,
Помираю у тривозі німій
Без твоїх безповоротних стежок,
Де ще й досі мій відлунює крок.
Поверни мені забуте, віддай
Той без імені, утрачений край,
Де за обрієм, а може, і тут
Феї добрії та ельфи живуть,
Де вистукують до-мі-ре-фа-соль
Дерев'яні черевички Асоль.
Так просто і так сильно. Так по-казковому боляче і світло. Так писав Ігор Муратов - людина, що жила в Харкові і Харковом, людина, яка була тут у найважчі моменти - утвердження Радянського Союзу, Велика Вітчизняна, гіркі повоєнні роки, оманливі горизонти пізнішого часу. Один із наймонументальніших поетів Харківщини 20 ст., одне з найтепліших сердець, що билися зовсім поряд, а вже, виявляється, давно.
***
У зорях зміст?
У присмерку дібров?
Він є, він є,
Та що мені від того!
Он вийшов з хати
Вечір-сивобров
І на сопілку гра біля порога.
Чи то лісник?
А може, лісовик,
Що викликає солов'їне слово?
Двадцятий вік...
А я не звик, не звик
До логіки,
коли мені казково.
2002 року дружина поета Наталя Андріївна Білецька-Муратова і син Олексій Ігорович видрукували самвидавом малесеньку книжечку "На крилах Літани". Туди увійшли вже відомі вірші і кілька останніх. Але це - лише крапля з моря ще не друкованої, незнаної частини поезій Муратова - такого, яким він постає з віршів - мужнього, відчайдушного і водночас задумливо-ніжного, але завжди високого.
У СНІ
Як у дитинстві сниться: я лечу,
Це ж я у сні росту, це я зростаю.
Скоріше, мамо, засвітіть свічу
І розбудіть: ви ж бачите - літаю.
Ще й залечу, і більш не прилечу,
І вам додам турботи і скорботи...
Не кваптесь, мамо, засвітіть свічу
І припиніть нічні мої польоти,
Бо я вже налітався досхочу,
Тут тісно, мамо, б'юсь об стелю хати...
О, пожалійте, засвітіть свічу,
У мене й крил немає, щоб літати.
Людини Ігоря Муратова не стало 1973 року, але Поет живе. Він гортає сторінки
віршами, ходить містом. Іде світло, воно йде до кожного з нас і шепоче, що ми
відповідальні за життя і за смерть, за біль і щастя, за день і ніч, які даються
нам, за кожен камінчик наших сніжних, замерзлих вулиць, за весняні дороги, де
усміхаються літні квіти і на які тихо падає осіннє листя
ПЕРЕДОСТАННІЙ
Вже й сонним осам літать
несила,
Й трава березка вже не цупка,
Край літа осінь в садку присіла,
І мовкне стукіт її ціпка.
Вона схилилась на той ціпочок,
На сонце мружиться, мирно
жде:
Хай ще стеблинка, хай ще
листочок, хоч на хвилинку, а
той на день...
Ой добра осінь, терпляча осінь,
Ти маєш права не ждать - і
ждеш,
Гудуть невчасно дрімливі оси,
А спать не сміють, а ти не
йдеш.
Київ - Олександр Музика
Доброго дня, Петро Васильович!
Щойно повернувся з "Лісової Фієсти". Маю дуже багато позитивних вражень
і, мабуть, що жодного негативного. Цього року мені дуже сподобалась велика кількість
україномовних виконавців на цьому фестивалі, отже, кількість наша зростає. Вже
достатньо відомі та сформовані виконавці, що я їх чув тільки як російськомовних,
цього разу вирішили розбавити свій репертуар і, власне, рідними піснями.
Дуже приємно, що із Сум приїхав Сергій Городничий, який знову порадував мене
своїм "Птахом" (пісня отримала приз глядацьких симпатій на фестивалі
"Українська Хвиля - Суми-2003" - упорядник). Шокувало, що після напруженого
власного концерту на честь Дня Конституції в Києві знайшов в собі сили з'явитися
Олег Сухарєв. Ну а поява на фестивалі Володимира Кучинського з його "Ворожднем"
взагалі стала сюрпризом. На жаль, не приїхав Олексій Бик, але, з тим, як він
сюди рвався, я думаю, що причина була дуже поважна.
Радий був побачити на фестивалі Вас, людину яка відвідує різні міста України
у пошуках нових талантів.
Вітання всім вам і дякую за цікавий фестиваль у Боярці!
А щодо своїх планів, то поки планую із своїм електричним гуртом прийняти участь
у фестивалі "Подих" в Києві (3 липня) та у фестивалі "Тарас Бульба"
в Дубні (16-18 липня). Треба ж і електрику свою просувати...
Черкаси - Сергій Руднєв
Петре, дорога моя людино, я щиро радію з того, що твоїх обіймів вистачає з-поміж
інших і на мене. Твоє відчуття загалу в гармонії з оцією землею і надзвичайною
значущістю при цьому співзвучних їй пісень і віршів - то фантастика. Як фантастика
і те, що в річці нашого суспільства ти не тільки тонко відчуваєш де мул, де
пісок, де урвище, де вир… а і змальовуєш їх у багатьох своїх працях словами
простими, вичерпно-точними. Думаю, ти не тільки відчуваєш себе
державною людиною, а і саме є нею. Аби з твоєю одержимістю, обізнаністю, поміркованістю
ти займався тільки піснями та фестивалями (а з рештою людськими душами) то жаданішої
для тебе справи - від якої була б ще відчутнішою користь, і
зараз, і особливо на перспективу, для України - годі й шукати.
Інформаційний бюлетень №7 (41) 2004 рік - 7 -
Вкотре ти тактовно журиш мене за мовчанку… Зумовлена вона невизначеністю, адже
я готувався провести свій творчий вечір ще минулої осені; сам бачив резолюцію
мера Черкас - Волошина, де конкретно йшлось про план-сценарій і рахунки. Три
зустрічі у мене було з мером: одна - з заступником, - з його такою млявою післядією
- далекою від конкретики, з таким нерозумінням того, що молоді може буть надзвичайно
корисним двокрилля, що несе мене по життю - двокрилля духовного і фізичного
світів… що я став шукати розуміння в інших місцях.
Надзвичайно уважно поставився до мене генеральний директор облтелерадіокомпанії
- Калініченко. Три фільми було знято і показано про мене. У спортивному - знімались
і мої учні - у минулому чемпіони СРСР, України - майстри спорту з веслування
та боксу; у літературному та музичному фільмах їхнім баченням моєї творчості
поділилися відомі літератори і музиканти: Негода, Носань, Кузьмено, Тулуман,
Корня.
Прийняв мене і уважно вислухав губернатор Черкаської області - Льошенко, а потім,
ланцюжково, і його (відповідальний за культуру) заступник - Риженко. Ці зустрічі
відбулися нещодавно. Риженкові я показав, з належним аранжуванням, і пісню пролог
вечора - "Божий храм", розповівши про співпрацю над нею з Раїсою Кириченко;
про задум і назву вечора "Ця земля - усі мої поради", який я присвячую
50-річчю моєї Черкаської області, про його кілька динамічних блоків. У них йдеться
і про спорт, і про маленьких дошколяриків - яким я намагаюся допомагати вирішувати
їхні великі проблеми - практично; і друкуючи свої педагогічні розробки (це і
самострахування дитини і інші…) в часописах… адже розсмиканий світ сьогодення
надзвичайно позначається на малечі.
У сценарії вечора йдеться і про майбутню презентацію моєї четвертої поетичної
книжки, і про ветеранів… Є у ньому, звісно, і літературний та музичний блоки…
І саме у пісенному блоці я прагну до того, аби на черкаській землі виступили
барди з різних регіонів України. І власне, це було б реальним продовженням моєї
поетичної книжки "Обійми".
Я вже мав попередні домовленості з Зоєю Слободян, Ігорем Гриником, Марійкою
Михайличенко, Олександром Королем і хотів би запросити ще і Зінаїду Дмитровську
з національного радіо і ясна річ Олександра Різника і Марата Шакірова (з його
дивовижними піснями на слова Василя Симоненка). Шкодую, що мені так і не вдалося,
хоч і писав і телефонував, зв'язатися з Володимиром Шинкаруком… А от Олег Сухарєв
з Оленкою самі приїздили до мене - по мої пісні і поспілкуватись. І я по гарному
побоююсь, і радію, що відчуття Олегом моїх віршів - покладених ним на музику
- (з тою експресією і вибуховістю) можуть затьмарити мене, як просто автора
слів. І з ювілеєм мене Олег здоровив у бюлетені з властивою йому могуттю і широтою
душі. Вдячний за увагу і високі слова і тобі, Петре, і йому.
Враховуючи те, що творчий вечір я відтягаю вже більше ніж на рік і поки-що орієнтуюсь
на обіцянки високих посадовців - моє спілкування з музикантами, виконавцями,
адміністраторами… стає чимось схожим на жуйку.
Та найогіднішим є те, що знаючи що я хочу і у патріотичних, і в історичних піснях,
і в піснях соціального спрямування і в ліриці - на звивистих шляхах до пісень
йдеться не про мій творчий голос, а про гроші. З цієї ж опери і закриті бібліотеки,
клуби, дитячі садки… і викуплені цілі угіддя на Дніпрі.
Та… пісня, то святе і до маминого співу, до "України" Тараса Петриненка
тягнуться і моя "Мама" і "У Холодному Яру", і "Долонечка
села". Цю пісню я співаю дуетом з маленькою дівчинкою - Олею, якій 6 років.
Ось про що в ній йдеться:
- Ти звідки, україночко мала?
- Я, дядечку, з маленького села…
З обох боків долонечку села
Голубить степ і річечка мала.
- А що і ще у тебе у селі?
- Пянкий, аж до знемоги
Дух землі
Здіймається поволі до небес
І губиться в далечині десь-десь…
І по отому духові землі
Знаходять шлях додому
Журавлі…
Жалкую,
Що не маю стільки сил,
Аби ж то дотягнутись до їхніх крил…
- Не треба, україночко мала,
Так сумувать за помахом крила, -
Настане мить і у жаданий день
Збагнеш: найщиріші крила у пісень.
Співай-но україночко мала,
Хай хилиться до долу ковила -
Пісні ж нехай злітають до небес
І губляться в далечині десь-десь
У небі шлях до рідної землі
Нехай по них знаходять журавлі!
Співай-но, україночко, співай -
Хай пісня повертає в рідний край.
- Я не така вже зрештою й мала
Дарма - що із маленького села…
З обох боків долонечку села
Голубить степ і річечка мала.
Петре, мені не обійтись без твоєї допомоги у проектуванні термінів мого творчого
вечора, якщо облдержадміністрація дійсно мені допоможе ( а попередньо я вже
мав домовленості з проректорами по виховній роботі наших університетів щодо
виступу у них бардів з України. Хотів би ще дізнатись чи буде бажання виступити
в Черкасах у Тризубого Стаса і Олександра Смика (з соромом зізнаюсь якому аж
зараз, що його касети і книжки у мене вкрали і мені залишається слідкувати за
його цікавою творчістю по твоїх, Петре, безцінних бюлетенях).
Отже, Петре, треба з'ясувати найбільш вдалий термін зустрічі у Черкасах, аби
він влаштовував усіх. А хто бажатиме
і відгукнеться на мої пропозиції щодо мого вечора і висадку у Черкасах - я просив
би тебе допомогти мені з відомостями від них. І термін (який ти вважаєш найкращим)
я теж попередньо з'ясовую з тобою, прохаючи тебе по допомогу мені у цьому. Може
це буде і жовтень-листопад… І, ясна річ, Петре, цей вечір не мислю без тебе.
Я спробую зв'язатися з Шинкаруком і по його програмі на радіо і по своїх інших
турботах (якщо в нього знайдеться для мене час) і знову ж таки, якщо мене не
поводять за ніс.
Петре, дякую тобі за бюлетні. Надішли мені координати Різника. Мене приголомшила
звістка про Довлета Кєлова. Я відшукав календарик фестивалю з його автографом
і кількома рядками написаних мені… Хай його душа літає у пісенних світах. Шкодую,
що не витримав якогось надлому гітарист гурту "Самі свої" Денис Васильєв
- царство йому небесне. Можливо, гостріш ніж інші відчув, що ми пограбовані
духовно, або контраст між нашими помислами і реаліями. У Черкасх (та хіба тільки
в Черкасах) безробіття і наркоманія є страшними проблемами, які виникли не на
пустому місці.
Якщо зважити те, що передачі Володимира Шинкарука і Зінаїди Дмитровської 15
і 10 хвилин (відповідно) на тиждень!!! А FM-радіостанції і "мочки"
по телебаченню (а саме вилив його на психіку і формування дітей надто відчутний)
- години на день - то коментарі - зайві. Співвідношення майже руйнівне.
За три дні у мене нова зустріч з помічником губернатора по питанню оргкомітету.
Думав показати йому ще одну пісню "Красуня смерека", яку виконую під
супровід Олени Гребіник - дівчинки, що на міжнародному конкурсі в Італії стала
лауратом у номінації "віртуоз…", та недавно вона знову поїхала до
Італії з її вчителем - Юрієм Лашко - теж надто небайдужим до моїх пісень.
Петре, зрозуміло, що я опікуюсь і питанням про компенсацію витрат запрошеним.
У моїх спадкових справах суди мені доводять, що у словосполученні "державний
нотаріус" - слово "державний" зайве. Мабуть, як і в словах Національна
Спілка письменників для них мало що важить перше слово. Втім і у Спілці за глобальним
- Україна, народ - не до моєї святині - шматочка землі моїх батьків, материнської
хати - до яких я не те що приручений батьками, а з яких я почався як і з маминого
співу, як і з показаних мені малому уперше озерних роздолів подніпров'я і велета
- Дніпра…
Назва вечора, який я планую (як я писав) "Ця земля - усі мої поради".
І саме любов до цієї землі намагаються вбити в мені у суді.
Та любов до батьків і до неї - то і є найголовніше в моїй творчості.
Навесні у мене був виступ перед старшокласниками 26-ї школи (пісню "Мама"
мені довелось там виконувати двічі). До моєї науки, чи до науки у судах більше
віри у старшокласників і вчителів - я не питав… Мабуть, це зайве, бо з ініціативи
вчителів і дітей з'явився з їхніми підписами лист-прохання до губернатора на
підтримку ідеї проведення мого творчого вечора. Дух листа був співзвучний зі
словами хлопчика на гала-концерті в Сумах, котрий зі словами: "Дякую за
змістовну пісню" - подарував мені маленьку квітку і незабутній спомин про
миті обіймів із мрією.
P.S. Від упорядника. Стосовно терміну проведення вечора, то оптимально його
провести у вересні, коли у Сергія день народження, але за попередньою інформацією
із листопада на вересень переносять київський фестиваль. Листопад - місяць проведення
фестивалю у Кривому Розі, тому залишається середина жовтня - орієнтовно 22-24
числа, поки не всі гроші будуть витрачені на вибори.
Київ - Олеся Найдюк
Добрий день, Петро Васильович!
Вибачте, що довго не відписувала. Сесія.
Щодо фестивалю. До грудня залишається мало часу. Тим паче, що передпідготовчий
період, як я розумію випадає на літо. А зараз навряд чи можна когось десь застати.
Але можна спробувати. Головне - група людей, яка за це все візьметься. Навіть
фінансова сторона мені не здається такою проблемною. Хоч звичайно фундаментальною.
Що я спробую взяти на себе? Це організація залу та преса (прес-конференції та
зустріч з журналістами). Можна також вирішити проблему з ведучими. Ви зв'яжіться
з тими людьми, які мають досвід проведення фестивалів і які живуть в Києві.
Ми б тоді з ними зустрілися і обсудили функції, план і все решта. Гадаю, для
якісного фестивалю обов'язково повинен бути режисер. На високому рівні має бути
організаційна робота, а для цього треба хороших спонсорів. І ще одне. Мені б
не хотілося обмежувати фестиваль виключно бардами. Можна розширити сферу учасників,
залишивши як обов'язковий атрибут авторську пісню і виключно живу музику (без
фонограм).
Барди - це завжди локальне явище, цікаве для певного кола людей. Залучивши до
участі музикантів, що грають рок та фольк музику чи ін. Ми зможемо привабити
більше публіки, а водночас популяризувати українську авторську пісню. Гадаю,
не слід зациклюватись на жанрі. І не тому, що жанр, стиль у чистому вигляді
зараз - рідкість. А щоб не бути консервативними.
Пишіть що нового, повідомляйте як будуть зміни. З повагою, Олеся. До побачення.
P.S. Від упорядника. Добре, що Олеся працює над проведенням фестивалю української
авторської пісні у Києві, але у її листі багато спірних думок. Читаючи про бажання
високого рівня фестивалю, пригадав організаційну безпорадність київських бардів
коли прохав їх повідомити Олесі, щоб усім зібратися на фестивалі "Лісова
фієста", але до неї мабуть моя інформація не дійшла. Це наводить на думку,
що потрібно починати з нуля - провести невеликий фестиваль, де можна вчити молодих
азам організаційної роботі, і, щоб люди трималися купи, без чого проведення
фестивалю неможливе. Якщо Олеся зможе домовитися про безоплатну оренду залу
та інформаційну підтримку, то це початок створення бази фестивалю. Важливо знайти
зручне місце для проживання гостей, щоб воно було близько до місця проведення
концертів. Досвід ведучих є у Наталки Бучель, Сергія Мороза, Олександра Різника,
Володимира Шинкарука (житомирянина який багато часу проводить у Києві). Режисером
може бути Олександр Різник, якщо йому допомогти у розробці творчої концепції
фестивалю.
Стосовно заяви Олесі про локальність заходів бардів, то вона не знає про фестивалі,
які збирають тисячі глядачів, а "Грушинський" на Волзі збирає до 200
тисяч. На цих фестивалях використовують напрацьований раніше досвід, який в
українських бардів відсутній. На жаль, немає у них і взаємопідтримки для роботи
над великомасштабними проектами. Стосовно запрошення на фестиваль рок-гуртів,
то досвід "Срібної підкови" у Львові показав хибність такого напрямку,
коли голос бардів не чути за потужним звуком рок-груп. Ольга Богомолець - досвідчений
виконавець, але розгубилась на сцені захаращеною апаратурою. На фестивалях у
Сумах та Кривому Розі Олеся бачила, що багато учасників співають в авангардному
стилі (Руженко, Буланий, Сухарєв, Музика та інші), і ніхто не обмежував їхні
музичні експеременти, але там, де співають барди не варто дозволяти електронні
інструменти. Для музичного супроводу використовують різні інструменти - гітара,
фортепіано, баян, бандура, скрипка та інші. Головне створити дієздатну команду,
яка зробить пісенне свято, де українські барди зможуть показати свої пісні та
обмінятись досвідом і враженнями.
Рівне - Віктор Копоть
Доброго дня!!!
Висилаю Вам мої вірші на стихи.ру. Як вони Вам?
Дякую за бюлетені. Є що взяти для себе.
* * *
...Як боляче народжується вірш!
Шматочками у Бога видираю
Дрібні уламки втраченого раю,
Слізьми набуті, продані за гріш,
Такі прості римовані слова.
Хіба вони мої даремні діти?
Чи не вони примусили боліти
Моє серденько в бурі хвилювань?
Я знов над білим аркушем застиг.
Мені на мить у відчаї здалося,
Що аркуш - ніби поле без колосся,
Безплідне поле у полоні криг...
Нехай хвилює душу буревій!
Не хочу залишатись мертвим полем!
І коли серце сповнюється болем,
Одне втішає - я іще живий!
Живи, але шкоди не роби
Стаття із газети "Голос України" від 23 червня 2004 року
Ось недавно Асоціація захисту української культури "Український світанок"
влаштувала відкритий шоу-суд над суржиком. Суд зібрав повен зал публіки у столичному
Молодому театрі. Та й було кого послухати: прокурором був письменник Юрко Покальчук,
адвокатом - блискучий суржикознавець Богдан Жолдак, суддею - Олесь Доній. Суржик
звинувачували за кількома серйозними статтями Карного кодексу - від розбещення
неповнолітніх до державної зради! Свідки звинувачення кричали, що суржик є прямою
загрозою нашій мові, а свідки захисту суперечили: суржик - засіб єднання народу,
місток між українською та російською мовами.
Біда обвинувачення в тому, що воно погано підготувалося й судило суржик огульно,
а тим часом є дуже різні суржики! Є м'який, багатий, щедрий, неповторний (як
у Івана Степановича Плюща), а є агресивно-нарочитий (як у Вєрки Сердючки). Скільки
нас - стільки й суржиків. Суржик - це справді місток, і не лише "між двома
мовами", а й між літературною і живою українською мовою. Підміна понять
тут саме в тім, що "справжня мова" - поняття швидше ідеальне, а суржик
- таки реальне. І судити його огульно - це ніби судити людину за те, що вона
носить "неправильні" штани.
Але обвинувачі затялися, і їхні аргументи, особливо аргументи прокурора та професорів
Олександра Пономаріва та Анатолія Погрібного, звучали підозріло-категорично,
чистісінько, як ото колись звучала сакраментальна фраза "Ви шо, протів
совєтцькой власті?!" Тому представники захисту (сам Богдан Жолдак, Микола
Вересень, Олесь Ульяненко, Сашко Ірванець, Андрій Кокотюха) в очах публіки викликали
вочевидь більше симпатій.
Попри ці симпатії, суд (як справжній український суд!) на очах у публіки все-таки
прийняв жорстке рішення против суржика. А потім (знову-таки на очах у публіки)
суд було підкуплено, й він пом'якшив своє рішення, дозволив суржикові жити,
але шкоди не робити! Ну, ото таке…
Христофор ГРУША.
Щиро дякую за вичитку бюлетеню Юлії й Тетяні Бовт