Посмотреть другие бюллетени: №7 , №8 .
Упорядник: Петро Картавий
40034 м.Суми, вул.Інтернаціоналістів, 22, кв.376 тел.дом. (0542) 606-310 служб.
420-156 (у м.Суми 28-22-156)
Email: kаrtаviy@sm.ukrtеl.net
Новини одним рядком:
2-7 серпня - 6-й фестиваль авторської пісні (АП) "Балаклавські канікули"
у Севастополі
13-15 серпня - 7-й фестиваль АП "Автограф" у Полтаві
20-22 серпня - 10-й фестиваль АП у м.Славутич, Київської області
23-29 серпня - 1-й кримський фестиваль АП "Сиваш" у пансіонаті "Ведущий",
с.Урожайне, станц. Краснофлотська
17 вересня - концерт до 170-ї рiчниці Національного університету ім.Т.Шевченка
у Києві
18-19 вересня - 5-й фестиваль АП "Встреча с Юностью" в Алушті
17-19 вересня - 2-й фестиваль АП "Звуки поезії" у Вінниці
18-24 вересня - фестиваль "Бабине літо" у Харкові
Петро Картавий
Українська еліта в часи перемін - службовці, бізнесмени,
політики, громадські діячі та носії духовності народу
Затяжна суспільно-економічна криза змушує багатьох в Україні задумуватися
чому реально не покращується рівень життя народу - про це свідчить зменшення,
на кілька мільйонів чоловік, жителів держави. Державний поступ та національне
відродження залежать від еліти. За словником еліта - люди, що виділяються серед
інших своїм суспільним становищем, розумом, здібностями і т. ін., провідники,
верховоди, батьки, дріжжі суспільства, обранці, найкращі, естеблішмент, вищий
(фешенебельний) світ, образно сметанка, сіль землі, передова верства.
В останні десять років видано багато книжок, куди внесено прізвища і досягнення
людей відомих у даному місті та області. На всеукраїнському рівні проводився
конкурс "людина року" в кількох десятках номінацій. Радує, що таку
роботу почали, але не завжди враховують особливості розвитку українського суспільства
в історичному контексті. Вибір суб'єкта залежить від об'єктивності людей, що
цю роботу виконують. Там не знайдете відповіді на запитання: "Як людині
з видатними здібностями отримати суспільне визнання, і щоб її здобутки приносили
людям користь. Що впливає на формування рейтингових списків?"
Керівники держави старшого віку виховані радянською "партноменклатурою"
Для розуміння процесів управління державою потрібно знати історію походження
правлячої верхівки, яка виростала у радянську (тоталітарну) добу. Тоді існувала
кадрова система партійної номенклатури, що давала "добро" на успішну
кар'єру комуністам, бо тільки вони призначались на керівні посади. Підготовка
починалася з дитинства. Піонерів привчали до слухняного виконання завдань, а
від комсомольців вимагали бездоганного служіння старшим. Перед тими хто самостійно
вів пошук істини, закривали кар'єрне зростання, а за їх діяльністю слідкували.
Догму, що затверджувалась "на горі" не дозволялось трактувати вільно.
Закони писали для того, щоб вони були. Діяло право сильного - рішення приймали
партійні органи, а суди доводили їх відповідачам та позивачам. Юристам забороняли
консультувати громадян з питань тонкощів судової практики. Для вищого керівництва
- яке жило за неписаними правилами, існувала система матеріального постачання
та пільг. Ті хто приходив у ці ряди, знали правила і виконували їх. Новонавернені
керівники не мали права розповідати про те, що відбувається в кулуарах влади.
Порушника звільняли, і він не міг знайти достойну роботу, бо все контролювалося.
Численні наради та семінари часто закінчувались пиятикою, де звучала відома
на увесь світ ненормативна лексика - мат.
Писаних критеріїв оцінки роботи партійної когорти не існувало - брали до уваги
активність претендента та протекцію впливових осіб. Професійна підготовка мало
значила - головне слухняність та відданість партійному босу. Висока посада когось
із сім'ї дозволяла її членам швидко просуватися по драбині кар'єрного сходження.
Утворювались клани, де виховувались атеїзм та зверхність до тих хто внизу. У
боротьбі владних груп слабших дискредитували - виживали більш нахабні, люди
без принципів. У 30-50-х роках ХХ століття з метою впливу на керівників їх родичів
часто садили у в'язницю. У ті часи УРСР керували тільки приїжджі - українці
були під підозрою, їм нагадували про визвольні змагання після двох світових
воєн. Тим, хто визнавав себе українцем, чіпляли ярлик "український буржуазний
націоналіст", "петлюрівець" або "бандерівець". Східняків
змусили воювати проти "західняків", штучно створивши протистояння
між ними - розколовши українців на два табори.
Прийшло із сивої давнини -
влада від Бога або Сатани.
Одна справедлива і закон поважає,
а друга знущається та зневажає.
Після приєднання Галичини та Буковини до УРСР з метою захисту ідеологічних
догм від європейського впливу знищили членів компартії Західної України. Результат
такого впливу влада СРСР відчула в Польщі, якою у 70-ті роки керував вихований
на традиціях французької компартії Е.Герек, що толерантно ставився до інших
поглядів на розвиток держави. У 1980 році, після його відставки за два місяці
була створена 3-х мільйонна незалежна профспілка "Солідарність", яка
вплинула на формування демократичного суспільства та зміну влади у Польщі.
З розпадом СРСР і утворенням незалежних держав формально партійна номенклатура
перестала існувати, але її члени зберегли контроль над державними установами,
виробництвом, бізнесом, партіями, громадськими організаціями. Після зміни гасел
і прапорів розпочалася "золота ера" бюрократії, коли її вплив збільшився,
а контроль за діями зменшився. Дехто з них працюючи державним службовцем в Україні,
не визнає її незалежність. Поспішність, з якою ці люди на початку 90-х років
впроваджували "українізацію" в установах та навчальних закладах без
необхідної кількості фахівців, методичної бази та посібників підірвала довіру
населення до держави. Результат такої діяльності - у людей виникала відраза
до державної мови, яка не виконує об'єднавчу функцію, а деякі політики використовують
мовний фактор на виборах, обіцяючи надати російській мові статус другої державної.
Шовіністи кричать про насильницьку українізацію, хоча крім Західної України
та частини областей Центру українська мова знаходиться в підпіллі. Її вчать
у школі, а на вулиці навіть викладачі української часто розмовляють російською,
щоб не наражатися на конфлікт з боку агресивних прихильників русифікації. Нікуди
не зникли мільйони "бійців ідеологічного фронту" - працівників партійного
апарату, парторгів установ та організацій, викладачів історії КПРС, наукового
атеїзму, мар.-лен. філософії та співробітників КДБ, які були опорою влади в
СРСР, і мріють його відновити у союзі з Росією та іншими державами СНД. Українська
мова їх дратує, вони не можуть збагнути, що комусь вона рідна - не політичний,
а культурницький фактор, і чому інтелігент розмовляє мовою селян.
Під гаслами ефективного використання засобів виробництва та послуг відбулася
приватизація державного майна за безоплатно видані сертифікати, які викупили
або виманули у населення через тимчасово створені "товариства" (фонди).
У результаті величезні ресурси сконцентрувались у руках невеликої групи ділків,
яким "ніколи" дбати про соціальний захист працюючих. Щоб не платити
податки, частина їхнього бізнесу працює в "тіні". До "старої
гвардії" долучився загін "винахідливих", які використали перехідний
період та недосконалість законодавства і перегнали новим власникам фінанси,
матеріальні цінності банкрутуючі підприємства. Силові структури тільки спостерігали
і вивчали те, що відбувається, а іноді їхні представники були "активними
гравцями" на кримінальному полі.
У скрутні часи обставини життя висувають неформальних лідерів
Альтернативою войовничій номенклатурі ставали люди, виховані на вічних цінностях
- справедливості, доброті, людяності та знаннях. Вони стали зв'язковими між
поколіннями і передали молодим навички та традиції, які заборонялися. Більшість
таких осіб залишились невідомими широкому загалу. Частина належала до "гнилої
інтелігенції", яку навчали обслуговувати владу, інші - до "куркулів"
та "ворогів народу", ізольованих або розстріляних. Церковні діячі,
хто послідовно відстоював Віру, знищувались, а ті, що працювали з владою, ставали
донощиками. Про це писав Іван Багряний у книзі "Гетсиманський сад".
Нескорені пішли у підпілля, як греко-католики, і легалізувались у часи "перебудови".
Ентузіасти із музеїв та бібліотек - патріоти рідної землі зберегли частку національної
культури, коли агресивна влада знищувала надбання попередніх віків як "пережиток
минулого".
Якщо "альтернативник" прагнув бути відомим, то попадав у "дисиденти",
яких влада ізолювала від суспільства, відчуваючи в них небезпеку для режиму.
Ті, що знали силу репресивного апарату, працювали у місцях, де контроль був
мінімальним, хоча інформатори КДБ були усюди. Біля людей, що підтримували гнаних,
утворювали вакуум, поширюючи про них плітки. Кар'єра для них також була закрита,
хоча нічого протиправного ці люди не робили - інакше їх би засудили. Щоб відпочити
від напруженого життя у містах, люди виходили на природу та розвивали туризм,
спілкуючись з однодумцями, і співали пісні про рідний край, його історію, волю
та надію на кращі зміни.
Щоб не повторюватись про роль гуманітаріїв, процитую фрагмент своєї статті "Розвиток
творчої особистості у часи суспільної кризи, коли відбуваються зміни в умовах
існування людини, суспільства, держави": "Суспільна криза поставила
людей, які повинні формувати майбутнє держави, у підневільне становище. Поза
межею бідності опинилися вчителі, лікарі, працівники культури, одним словом
ті, хто повинен дбати про духовність молодих. Щоб вижити, їм потрібно шукати
підробітку або брати хабарі, що морально не сумісне з їхніми гуманістичними
професіями, і тому відбувається деградація більшості представників цих професій,
ряди яких покинули більш енергійні, що були здатні знайти застосування своїм
здібностям в інших сферах діяльності. То хто ж буде виховувати нову державотворчу
еліту, яка зможе вибудувати економічно сильну, і дійсно незалежну Україну, що
гарантуватиме кожному громадянину право на реалізацію його потенціалу на своїй
землі, та щоб не шукали вони заробітку за кордоном?"
Політична опозиція в Україні складається із лівого та правого крила. Ліві -
це в першу чергу ортодоксальні комуністи, які прагнуть об'єднати Україну з Росією
та соціалісти - в основі колишні комуністи, що адаптувалися до сучасних умов.
Праві - прихильники національного відродження та незалежної політики в Україні
на базі партій та громадських організації патріотичного спрямування і бізнесменів
нової хвилі, що прагнуть відкрито вести свій бізнес. Працювати разом ліві і
праві не змогли, бо суттєво відрізняються їхні ідеологічні платформи. Можливе
тільки ситуативне узгодження дій у справі соціального захисту населення. На
виборах до Верховної Ради у 2002 році по партійним спискам чотири опозиційні
партії та блоки набрали біля 60 відсотків голосів виборців, а партії влади -
біля 20. Парламентську більшість сформували партії влади, залучивши депутатів
із мажоритарних округів.
Представники правих вже пробували свої сили в уряді, куди їх запросили після
виборів президента у 1999 році, щоб Україна уникнула дефолту (банкрутства).
За 16 місяців роботи уряду, уперше за роки незалежності збільшилось виробництво,
зупинено бартеризацію економіки, виплатили борги з пенсій, почали скорочувати
зовнішню заборгованість та борги із зарплати, перестали вимикати струм. Головна
"провина" уряду полягала в тому, що частину "тіньових" фінансових
потоків оподаткували, а податки направили на соціальний захист громадян. Газета
"Бізнес" у 2000 році звинуватила уряд у тому, що відібравши "прибутки",
він нічим їх не компенсував - багаті також плачуть. У результаті керівник -
"американський агент", його заступниця кілька місяців провела у в'язниці,
поки суд не зняв звинувачення, а уряд відправили у відставку. Опальний екс-прем'єр
очолив політичний блок, який набрав найбільший відсоток голосів на виборах у
парламент, і лідирує за рейтингом серед кандидатів на президентських виборах
2004 року.
Передвиборча "лихоманка" як іспит на зрілість громади та її провідників
Забезпечивши вплив на процеси сьогодення, нова "номенклатура" з тривогою дивиться у завтрашній день, бо якщо її кандидат у президенти не переможе на виборах, тоді можна втратити контроль над потоками, які дають прибутки. Для "розкрутки" "єдиного" кандидата ефектно використовують бюджетні кошти - перед виборами великій кількості людей підвищено пенсії, стипендії, зарплату. Пропозиція депутатів Верховної Ради зробити це раніше була відкинута Кабінетом міністрів як нереальна - немає коштів? Трагічним для суспільства є те, що представники владної верстви не прагнуть піднятися над інтересами своїх груп, і шукати лідерів, які виведуть Україну з кризи. Програш владної команди ускладнить життя її членам, бо не навчилися вони працювати в умовах відкритої конкуренції, тому і відбувається пресинг у державних установах з метою виграти вибори за будь-яку ціну.
Плани в неї тимчасові
та немає в них любові.
Коли зникає радість життя -
чекає таку владу забуття.
"Єдиному" кандидату в президенти від влади з його біографією не позаздриш. Газета Верховної Ради України "Голос України" за 16 вересня 2004 р. надрукувала статтю "Треба внести ясність" - звернення народного депутата, полковника СБУ до згаданого кандидата про надання завірених копій судових рішень та інших документів про його колишні судимості, які зникли з архіву. Депутат запитує: "Чому в автобіографії, поданій на посаду Прем'єр-міністра 2002 року було написано про дві судимості, а в поданій до ЦВК кандидат про це не вказав?" Діючий президент, пояснюючи, чому двічі засудженого пропонують обрати президентом країни, сказав, що парткомісія ЦК КПРС у 1978 році вирішила зняти з нього судимості. Суд тільки фіксував такі рішення. Вибілювання "партноменклатура" робила для тих, у кого кримінальні статті, а "політичних" не милувала: як приклад доля Василя Стуса та Валерія Марченко. Та в інший живемо час і серед високопоставлених осіб з'явилися люди, що думають з цього приводу інакше і не мовчать. Суспільству необхідно знати все про тих, хто прагне вирішувати наше майбутнє - така традиція цивілізації.
Нам пропонують - оберемо "Я."
Та в кожного думка своя.
Вони хочуть владу зберегти,
а долю обираєш - ТИ!
Виборчу компанію в Україні деякі групи ведуть з порушенням етичних норм і правил. Потрібно пам'ятати про загибель у попередні роки кандидатів перед виборами. Штучно створене протистояння набуває граничної межі, особливо коли працюють сусідські "політтехнологи", - можливо хтось хоче, щоб в Україні не було спокою? Висунуто 26 кандидадів на пост президента держави, серед них більшість - це маловідомі люди, що виконують "технологічну" - брудну роботу на замовлення. Невже ті, кого використовують як провокаторів, не розуміють свою "геростратівську" роль, яку фіксує історія, а за скоєне відповідатимуть їхні діти своїм неспокоєм.
Якщо є, і така робота -
робіть її, кому охота?
Та пам'ятати їм потрібно -
захистимо права ми гідно!
У суспільстві немає антогонізму між представниками різних регіонів, але деякі
засоби масової інформації (ЗМІ) збурюють малорозвинених людей та розпалюють
національну ворожнечу між Сходом і Заходом України. Коли змінюється виконавча
влада, стабілізувати суспільство повинні народні депутати. Та лідер парламентської
більшості через ЗМІ переконував громадськість, що Верховна Рада у виборчий період,
восени, працювати нормально не зможе, а вийшло навпаки - Верховна Рада працює,
а більшість не стабільна. Голова Верховної Ради у заяві про небезпеку зриву
виборів запропонував зібрати у Президента України кандидатів на пост президента
та голів ЦВК, Верховного Суду, Верховної Ради і відкрито обговорити: "щодо
міри відповідальності кожного за створення всіх необхідних демократичних передумов
для вільного волевиявлення українського народу на виборах". Якщо у виборчій
компанії народ зможе вистояти і не продатися купленим "пророкам",
тоді ніщо не завадить нам відродити стабільну державу.
Важлива роль у донесенні правдивої інформації народу належить журналістам. Зникнення
чотири роки тому редактора опозиційного інтернет-видання було етапом, коли частина
суспільства відчула загрозу існуванню чесному слову і стала на його захист.
Протестантів підтримала світова громадськість. Правоохоронці до цього часу не
змогли розплутати кримінальну справу, і відповісти на запитання "чому і
як це що трапилося?" Більшість ЗМІ приватизовані багатими, і реалізують
їхню ідеологію, орієнтуючи народ у потрібному напрямку. Та за будь-яких обставин
чесний професіонал не повинен брехати. Інформація не зникає навіть тоді, коли
зникають свідки. Зміняться обставини життя і правдиве слово стане нормою у суспільстві,
бо інакше - деградація, а це катастрофа яку, не маємо права допустити.
У молодих інший підхід до життєвих цінностей, ніж у старших
У багатьох, хто формувався як особистість в останні десять років, відсутній
комплекс страху перед владою і життєвими обставинами. Вони росли в умовах відкритих
кордонів, коли людина з високим потенціалом може знайти йому застосування в
інших державах. Та не всім подобається виживати у чужих краях, більшість прагне
реалізувати себе на рідній землі, тому хочуть змінити умови існування в Україні
на кращі, і входять у протиріччя з існуючою системою. Люди старшого покоління,
що виховувались на ідеалах радянських часів орієнтуються на вказівки влади (аби
не було війни), хоча і знають, що вона їхні інтереси не захищає,але бояться
собі у цьому зізнатися, бо втратять віру в життя. Рішучість їхніх дітей та онуків
відстояти свободу змушує старших підтримувати своє чадо, але таких небагато,
як і молодих, хто вміє боротися за свої принципи.
Захист студентами і викладачами від закриття сумських університетів методом
злиття трьох в один висвітлив нове у характері молодих. Знайомий професор, що
був одним із організаторів акції, сказав: "Молодь не зациклена на лідерах,
кожен прагнув зробити внесок у загальну справу і брав на себе відповідальність".
Перед походом на Київ арештували, а потім звільнили студентів з-під варти, тому
відчувалась деяка розгубленість, але її подолали. Це говорить про розуміння
молодими власної участі у майбутньому житті ВУЗу, суспільства та держави. Вони
багато чого навчилися за кілька місяців, хоча головні труднощі виживання і розвитку
в них ще попереду. З цього приводу написав вірш, який подарував протестантам.
Захисникам студентських вольностей у Сумах
Заснуле місто понад Пслом,
його звуть інколи "селом".
Тут запах краму, гам пліток,
і стук на "сотні" чобіток.
Зухвалий зверхник та колгоспний цар
студентів гнали до кошар.
Терпець урвавсь - не до фанфар,
і вибухнув протесту жар!
Намети, прапор і води запас,
де мовчки дивиться Тарас.
Кийки, міліція, макет гранати -
погралися, ховайсь за грати.
Батьки, юрба - студентам воля!
Похід на Київ і погоня.
Указ скасовано - тривоги?
То перший крок до перемоги!
Сумчан підтримали представники громадських організацій, політичних партій
та друзі з інших міст України, без чого тяжко було вистояти, бо не було необхідного
досвіду, коли проти них застосували силу і залякування. Молодь більш солідарна
і мобільніша, ніж старші. Керівники слухняно погодилися з рішенням "на
горі" про ліквідацію ВУЗів. Протестувати вони не вміють, і боялися кари
за неслухняність. Після повернення ВУЗам їхнього статусу попередні керівники
втратили моральне право виховувати молодь, як жити далі, не захистивши студентську
альма-матер у лиху годину.
Лідерам потрібно вчитися захищати інтереси держави від впливу сусідів
На розвиток світобачення українських керівників впливає російський владний
чинник, у традиції якого -самодержавство та завоювання нових земель. Згадаймо
історичні події за участі царів Івана Грозного, Петра І, Катерини ІІ, Миколи
І та "вождя народів" Сталіна, вони розширювали кордони держав, якими
правили. Із 17-го століття наша земля контролювалася східними сусідами, спочатку
як автономія у формі гетьманства, а після знищення
козацтва - губернії Росії. Українці служили у російській та інших арміях. Щоб
отримати визнання українці, виїздили до сусідських столиць, які були центрами
державного і культурного життя. Українські міста розвивалися слабо - край був
селянський і тільки індустріалізація 30-х - 60-х років ХХ століття дала поштовх
їхньому зростанню.
Проблеми сьогодення ті ж, що і в минулому. Навіть "віртуальні" розмови
про вступ України до ЄС та НАТО дратують наших сусідів, хоча ніхто нікуди не
збирався вступати, а гралися у політичні ігри. Росіяни вважають Україну своєю
часткою і бояться, щоб нею керувала людина вихована на гуманістичних традиціях,
яка буде проводити незалежну від них політику. "Зпутінізована" Росія
не працює з Україною як партнером, а нав'язує вигідні для себе умови і втягує
нашу державу у політичну та економічну залежність. Вступ України в Єдиний Економічний
Простір (ЄЕП) малюють як "манну небесну". Класика говорить: "Безкоштовний
сир тільки в мишоловці", у чому всі переконалися, коли підскочили ціни
на пальне, яке постачає Росія. Інтеграція із Росією небезпечна терористичними
актами, які там відбуваються, а при зближенні держав можуть стати і нашою проблемою.
Керівництво іншого сусіда - Польщі, з яким давні зв'зки і схожа криза у минулому,
допомагає Україні адаптуватися до вимог сучасного - європейського життя.
Досвід Прибалтики та Грузії показав, що Росія втрачає вплив на ці держави. По
обласному радіо читають статті, у яких лякають американською окупацією та погіршенням
життя у країнах Прибалтики після вступу до ЄС, а Грузії - після зміни керівництва.
Нас знову розпинають між Сходом і Заходом, забуваючи про інтереси українського
народу. Українська еліта тільки починає формуватися як самостійна субстанція
і їй необхідно позбуватися комплексу вторинності - залежності від сильних. Києву
потрібно вчитися розвивати державу власними силами.
Реформування суспільства потребує комплексного підходу
Обговорення політичної реформи у державі створило напружену ситуацію у передвиборчий
період. З метою продовження строку повноважень виконавчої влади прагнули перенести
вибори президента на 2006 рік, і обирати його у парламенті. Народні депутати
не погодилися з такою пропозицією, тоді на розгляд винесли закон про зміни до
Конституції України на обмеження повноважень новообранного президента і передачу
їх керівнику уряду, якого обиратимуть у Верховній Раді. Голосування законопроекту
не набрало необхідних 300 голосів і відкладено на наступну сесію. Поспішність
у "реформуванні" викликана звичкою "керувати" і можливістю
втрати контролю над джерелами прибутків. Мову ведуть про "спадкоємність"
влади, з чим не погоджуються опоненти, і кажуть, що коли влада перейде Прем'єр-міністру,
якого обиратимуть кулуарно, то від нього будуть залежати всенародно обрані Верховна
Рада та президент. Задача зрозуміла - "реформувати" так, щоб нічого
не змінювати.
Зміни в Україні необхідно вести з урахуванням функціональної діяльності людини,
суспільства, держави та збереження національних традицій. Механізм державного
управління потрібно оновлювати на відкритій конкурсній основі талановитими і
досвідченими виконавцями - тими, хто зможе принести найбільшу користь на конкретній
посаді. Не читав, і не чув, щоб наукові установи працювали над проектом реформування
структури управління держави, яке охопить територію від хутірця до столиці,
де будуть враховані інтереси усіх верств населення. У більшості випадків мову
ведуть про зміни політичної системи та економіки, і забувають про свободу, відкрите
суспільство, моральність, духовність, без чого інші чинники перетворюються на
формальні схеми. Поки ведуть розмови про реформи, відбувається деградація особистості
через наркоманію, алкоголізм, СНІД, туберкульоз, жебрацтво. Особливо страждає
молодь, як найбільш непристосована до життя. Реформування - процес довготривалий,
справа кількох поколінь, і не можна зволікати, бо втрачений час роз'єднує людей.
Поки молоді накопичують життєвий досвід, старшим потрібно розвивати ідеї духовності
та свободи. Мало осіб вистояло і не втратило об'єктивність у вирі сучасного
життя та вміють виокремити із його потоку головне. Їх не полонила декларована
свобода, щоб вступати у політичні партії, де є шанс отримати визнання, але потрібно
виконувати вказівки партійного керівництва, що обмежують реальну свободу. Спокуса
заробити великі гроші не збила з обраного шляху - гроші потрібні для проживання,
але відбирають волю і час, якщо їх накопичувати. Розуміючи буденність сьогодення,
ентузіасти аналізують суспільні процеси і роблять висновки для менш досвідчених
- хто прагне розвитку. У деяких містах існують об'єднання таких людей, інші
працюють усамітнившись. Ті, хто реально впливає на суспільство, рідко користуються
їхніми висновками. Державним діячам і політикам потрібні прості прийоми впливу
на широкі маси, коли ідея звужується до гасел, що зрозумілі усім і дають надію
на майбутнє.
Попереду важка і цікава робота з підготовки молодої еліти, якщо зможемо осмислити
відповідальність моменту і знайти тих, хто її організує, щоб відродити в людей
Віру в життя.
м.Суми, 29 серпня - 4 жовтня 2004 р.
С-Петербург - Луганськ - Олексій Дзевицький
Здравствуй, Петро!
По твоей просьбе попытаюсь поделиться впечатлениями о полтавском фестивале "Автограф".
Впервые я там побывал в 1999 году - тогда проходил второй "Автограф",-
то есть фестиваль этот очень молодой, но уже тогда меня в первую очередь поразила
то, что конкурсный концерт хочется слушать не отрываясь. Вот уже шесть лет я
посещаю этот фестиваль и практически ни разу конкурсная программа фестиваля
не разочаровала. Откуда
берутся эти талантливые люди - непонятно, ведь практически всё время, кроме
пожалуй двух последних лет, основную массу конкурсантов составляли люди из самой
Полтавы и Полтавской области. Вывод напрашивается один
- вот такая концентрация талантливых людей в Гоголевских местах. В общем конкурсанты
для меня на этом фестивале всегда были и, я надеюсь, останутся самым ярким и
сильным впечатлением. Ну а в дополнение ко всему - замечательное место проведения
фестиваля, всегда (невзирая на прогнозы) отличная погода и просто великолепная
команда, которая организовывает это мероприятие, проводит творческие мастерские,
работает в жюри, ставит звук и делает по каждому фестивалю видеофильм.
В общем получился у меня эдакий рекламный ролик. Я не стану рассказывать о том,
какие люди туда приезжают, кто становился лауреатами этого фестиваля - я не
очень хороший библиограф. По этому году лишь хочется отметить, что география
фестиваля расширилась: был представлен Донецк - А. Бишуля, Днепропетровск -
О. Лубягин, Минск - Вячеслав и Ольга Климович, ваш покорный слуга, которого
в Украине уже упорно представляют как Санкт-Петербург, а в России - Луганск,
порадовал своим появлением Игорь Ли, город Москва был представлен целой делегацией
с Евгением Шобановым (Духом) во главе. И конечно, хочется отметить ещё одну
особенность "Автографа" - каждый год наплыв талантливейших поэтов.
В заключении мне хочется лишь добавить для всех тех, кто прочтёт это письмо:
приезжайте на "Автограф" на будущий год, уверен, что вы полюбите этот
фестиваль и людей, которые туда приезжают.
С наилучшими.
Дзевицкий Алексей
P.S. Від упорядника. Дякую Олексію за статтю. З "Автографом" у мене
давні зв'язки, бо в 1998 році довелось допомогати полтавчанам проводити 1-й
фестиваль. Організаторами його були обласний центр та Диканьський відділ у справах
сім'ї та молоді. Проходив фестиваль у селі Писарівщина Диканьського району на
базі професійно-технічного училища. Наметовий табір розташувався у парку, а
концерти відбувалися у клубі училища. У день заїзду влаштували біля вогнища
вечір знайомств, де кожен сказав про себе і заспівав пісню - так створювалась
атмосфера дружби на фестивалі. Полтавські барди, яких запросили до роботи в
журі на фестиваль не приїхали, і журі формували із присутніх, хто був здатний
на таку роботу. Виручали полтавчан гості - члени черкаського КСП "Берег",
крім участі в конкурсі, дали цікавий концерт, а киянин працював у журі. На фестиваль
прибуло багато оригінальних авторів із районів Полтавщини. Цікава команда була
із міста Комсомольськ - вони і повезли додому головний приз фестивалю, а двоє
їхніх представників працювали у журі.
Удруге "Автограф" відвідав 2002 року. Команда організаторів інша і
робила свою справу більш підготовлено, але традиційно - фестиваль був типовий,
а обличчя членів журі знайомі. Винятком була робота Олексія у майстернях, до
нього посилав своїх знайомих. Багато представників із інших областей, особливо
з Харкова, а Полтавщину представляло тільки місто Кременчук. Це мене розчарувало.
Місцевим бардам важливо спілкуватися з приїжджими, тоді починається творче зростання,
але потрібно, щоб вони на фестивалі були присутні. Олексій написав про приїзд
цього року цікавих місцевих бардів та поетів, з чим і вітаю полтавчан.
"Дім для душі" приймає друзів
(стаття із газети "Голос України за 26.08.2004 р.)
Символічний трамвай, у якому їде по життю поет,композитор і виконавець власних
пісень Володимир Шинкарук, зробив п'ятдесяту зупинку, і він у зв'язку із цим
запросив шанувальників авторської пісні у "Дім для душі" - це назва
творчого вечора, що відбувся в обласному музично-драматичному театрі. Глядачі
мали нагоду переконатися, що п'ятдесят років - то всього лиш "два рази
по двадцать плюс ПДВ".
Виходить, вік студентський, тож недарма він, доцент Житомирського держуніверситету,
стільки докладає до проведення щорічного фестивалю авторської пісні "Студентські
струни", шукає таланти і в авторській програмі "Струни душі"
на третьому каналі Національного радіо.
Філософські твори змінювалися піснями про кохання, затим звучав гумор - особливий
з перчинкою. За роки творчої діяльності записано кілька касет і компакт-диск,
виходить друком нова книга, та найбільшим своїм здобутком Шинкарук вважає дочку
Ірину, чий голос добре відомий шанувальникам української пісні. Зустрівшись
у "Домі для душі", батько й дочка знову співали разом.
Олексій КАВУН
Київ - Олександр Ворох
Доброго дня, Петре Васильовичу!
Повідомляю вам, що нещодавно у мережі з'явився мій сайт www.alvor-bard.narod.ru
, у якому міститься інформація про мене і мою творчість. Періодично він буде
оновлюватися. Заходьте.
Щасливо, Олександр Ворох.
Рівне - Віктор Копоть
Добридень!
Дякую за запрошення. Але мене більше цікавить фестиваль у Києві, я там хочу
виступити, мені є, що показати. Я сам з Рівненської області, а не з Рівного,
тому мені важко прослідкувати за інформацією.
Моя мета - Київ, куди я вкладатиму час, гроші, творчість.
Нехай Вам щастить!
Харків -Антоніна Тимченко
Здрастуйте, Петре Васильовичу!
Надсилаємо інформацію про фестиваль "Бабине літо", що відбудеться
в Харкові.
18.09 - 1900 - ККЗ "Украина" - Ігор Жук (Київ), тріо "Свояси"
(Москва)
19.09 - 1900 - УКЦ "Юність" - Бард-Юморина
20.09 - 1900 - Будинок вчених - концерт "Клуб Визбора"
21.09 - 1900 - БК "Строителей" - Клуб "Драйв" Danсе-Парад
22.09 - 1900 - БК "Строителей" - Клуб "Драйв" Drive - рок-концерт
23.09 - 1900 - ККЗ "Україна" - Rock-движение
24.09 - 1700 - БК "ХТЗ" - гала-концерт "Бабье лето"
Можливо, комусь буде в нагоді ця інформація. Дякуємо за листа. З повагою, Тимченко.
Львів - Андрій Петрусь
Доброго дня, пане Петре !!!!
Відразу вибачайте мене за те, що не писав. Мав проблеми на роботі (розширяюсь
потрошки) і місце проживання
поміняв тимчасово. Інтернету не було, а в клуб бігати не мав часу.
За літо відіграли ми з "Річ без Господаря" багато концертів у Львові
і в навколишніх містечках. Більше всього запам'ятався виступ у "Ляльці"
з добре всім відомим Олегом Калитовським (Каличем). Це був перший наш акустичний
виступ і він вдався. Всім нам і публіці сподобалось ( хто ж мене похвалить,
як не я сам).
Концерт записали на диск, тепер маємо живий, досить непоганий запис РБГ.
На День Незалежності мали виступ в Жовкві. На головній площі міста була сцена.
Виступали разом з Жовківською групою, нашими друзями, "Вокс Популі".
Концерт був гарний.
Я окремо нічого не роблю, бо нема часу.
Місяць тому відсвяткували весілля нашого гітариста Св'ята Заставного. Тепер
він на репетиції не завжди приходить.
Та й ніби все.
Будьте здорові, пишіть
м.Ніжин, Чернігівська обл. - Ганна Малигон
Добрий день, Петре Васильовичу.
Ваш лист дійшов, бюлетені отримала. Знайдеться вільна хвилинка - прочитаю всі,
а поки що тільки переглядаю і цікавлюсь. Завантажена навчанням, а ще ж писати
колись треба - член НСПУ (Національна Спілка Письменників України), як не як.
А нові мої вірші Ви обов'язково отримаєте у більшій кількості, тільки пізніше.
Поки-що надсилаю ті, що є. Це найновіші. Можливо вишлю і прозу - що в мене виходить
значно вдаліше.
P.S. В Сумах моя книжка не продається, тільки в Києві ("Сяйво" або
"Знання", Бесарабка) та в Ніжині в університеті. Чесно кажучи, там
нічого читати. То проба пера…
Київ - Олексій Бик
Добрий день!
Про передачу нічого не знаю.
Цікавий факт. Вчора одна людина сказала мені, що минулих вихідних група бардів,
переможців Всеукраїнських фестивалів москальської авторської пісні в Києві,
давала концерта на підтримку побитого яйцями Хама (це така клікуха була у Януковича
на зоні). Глядачів привозили на автобусах, платили їм по 30 грн та годували
кашею під дощем. Це все відбувалося за підтримки НДП. Не знаю точно, хто там
виступав, але знаю точно, що МИСТЕЦТВО НЕ ПРОДАЄТЬСЯ! А якщо продається, то
це не мистецтво, а ширпотреб. Або ширНЕпотреб. Мені їх шкода. Вони не просто
погоджуються, вони раді, що їх використовують, не знаючи і не розуміючи при
цьому того, що майбутнє ВЖЕ викинуло їх на смітник історії, бо продажні "придворні
митці" НІКОЛИ не здатні лишити в історії народу який-небудь слід. Вони
осоромили саме слово "бард", що від совдепівських часів символізувало
протест проти режиму тоталітаризму і несвободи. І нехай на їхній совісті буде
те, що вони стали співучасниками звичайнісінького злочинця за! Іудині 30 срібних.
Бо написати пісню - це ще не все. Найважливіше БУТИ ДОСТОЙНИМ високих слів,
сказаних тобою.
Олексій
P.S. Від упорядника. Схоже, що мова про черговий етап Всеукраїнського героїко-патріотичного
фестивалю "Ветерани-Молодь-Майбутнє", який відбувся 25 вересня 2004
на Київському спорткомплексі "Чайка". Голова Оргкомітету, міністр
Кабінету Міністрів Анатолій Толстоухов (заступник голови НДП). Цікаво було б
отримати і враження від учасників фестивалю, якщо такі є серед читачів бюлетеню.
Тема художньої чистоти завжди відрізняла митця від ремісника, для якого цінності еквівалентні грошовим знакам. Перед поїздкою у Балаклаву прочитав статтю Володимира Єшкілєва "Батьківщина як втрата" із проекту "Батьківщина - 13", що публікувався в газеті "Україна молода". Вразила його оцінка бардівських співанок у культурному просторі СРСР. Процитую фрагмент його статті.
Ми втрачаємо хаос, себто рідний дім раздолбаїв і мамаїв. Отой наш ресурс безвіповідальності,
в якому так добре пилася оковита і так прикольно гребло від мухоморів. Відповідно,
ми втрачаємо навіть той різновид Батьківщини, котрий зганьбили словом "совок".
Про нього окреме слово.
Унікальна совкова традиція, як відомо, почала складатися на пізніх етапах існування
Імперії. Тоді, коли пафосний офіціоз сталінської доби почав набридати-занепадати,
назустріч йому раптом виник особливий тип культурної самодіяльності народних
мас. Це була мішанина з холопських смаків, бардівських співанок про туристів-геологів,
фольклору, ресторанних понтів та несмачного, вторинного андеграунду з присмаком
кримінального надриву.
Порівняно з офіціозом новостворений гібрид був відчутно "народнішим".
А, згідно з традиціями провінційних недоумків, між словами "народність"
і "справжність" кожний забов'язаний був ставити знак рівняння. Мільйони
незрячих гречкосіїв знайшли на тому смітнику свою нову Батьківщину. Вони думали,
що в піснях Висоцького і Окуджави менше змертвіння, аніж у "запєвках"
комсомольських з'їздів. Наївні. Істинна присутність - Порожнеча - ніколи не
вимірюється ступенем переляку. Це знали ще афонські ісіхасти, але лірики-геологи
сімдесятих не читали Палами і Коккіна. Мені скажуть: "Вони прагнули більшого!"
Відповім: "Оте "більше" чомусь не прагнуло їхнього прагнення".
Здається, особливістю нашої культурної історії є те, що новаторство не дає затвердитися
якісній традиції, натомість плебейська традиційність унеможливлює прориви до
нових форматів культурного існування. Позаяк "свято мєсто пусто нє биваєт",
для його заповнення виробляється компромісний продукт. Переможеною завжди опиняється
елітарність. Себто - смак. Як би хотілося, щоби саме він став для когось із
нас Батьківщиною. Але ж метеликові не приробити слонячого хобота. Генетика тут
пасує.
У Балаклаві купив "Севастопольську газету" і прочитав про фестиваль
"Балаклавские каникулы", де спочатку мене вразила скупа інформація
про конкурсантів та переможців фестивалю. Більшість матеріалу була присвячена
гостям - зіркам минулого століття.
Наведу деякі фрагменти із газети
С участием "звезд" состоялось два концерта в Матросском клубе. Сначала
"Юмористическую кухню" провел Борис Бурда, который впервые выступил
перед севастопольцами не как кулинар, а бард и ведущий концерта. А в пятницу,
6 августа, Севастополь слушал легенду авторской песни - Александра Городницкого.
"Я очень рад, что в Украине умный премьер, который понимает значение авторской
песни и единой российско-украинской культуры. И я поздравляю украинские власти
с тем, что они поддерживают такое замечательное начинание, как фестиваль "Балаклавские
каникулы", - сказал московский гость в ответ на вопрос на концерте, как
он относится к тому, что фестиваль проходит при поддержке премьер-министра В.Януковича.
Можливо хтось із молодих читачів бюлетеню не знає, що Олександр Городницький
один із засновників жанру ліриків-геологів, про яких згадував В.Єшкілєв, а тепер
місіонер російської культури на пострадянському просторі.
Сторінка газети була присвячена інтерв'ю з ведучим кулінарної телепрограми Борисом
Бурдою.
- Вы как-то сказали, что времена Высоцкого прошли…
- Есть такое мнение: "зачем писать социальные песни, если это можно напечатать
в газете?" Конечно, в газете напечатать можно, но нужно сказать более ярким,
художественным языком. Знаете, на Украине пока не возникло таких авторов, как,
например, Тимур Шаов в России. Но они обязательно появятся: время заставит,
а талантливых людей хватает.
- Появится ли когда-нибудь бард, которого будут слушать как на Западе, так и
на Востоке Украины?
- Это нереально, и это было бы ужасно, катастрофа. Это значило бы, что Восток
и Запад смешались, стерлись и лишились своего культурного своеобразия. Самые
глупые, бездарные, мерзкие из наших политиков об этом мечтают, но эта мечта
неосуществима. Никогда такой бард не появится.
Так однозначно висловився про майбутнє авторської пісні в Україні відомий "кавеенщик"
та кулінар. Думаю, що про сучасних українських авторів він зовсім нічого не
знає і забув, що бард, якого слухала вся Україна вже був - Володимир Івасюк.
Пісню "Червона Рута" співали не тільки на Сході України, а й на Сході
Росії. Чому називаю В.Івасюка бардом, бо чув його пісні у виконанні інших бардів
та туристів ще до того, як вони прозвучали з естради, а його ім'я стало легендою
на теренах колишнього СРСР.
Прочитавши роздуми "зірок" про авторську пісню та Україну, згадав
про статтю В.Єшкілєва - письменника, культуролога, естета. Абсолютно різні підходи
до культури. Власне барди про культуру, як мистецтво, мову не ведуть, бо пісня
для декого з них стала звичайним ремеслом, за яке вони отримують винагороду.
Великі кошти вкладено в організацію згаданих фестивалів, а цього року не відбулось
жодного фестивалю української авторської пісні. Через відсутність грошей не
організували такі фестивалі міста Івано-Франківськ, Суми, а останнім відмовився
від проведення Кривий Ріг. Але українська пісня звучить навіть в таких умовах.
Рубрика - "Поетичні голоси молодих"
Рішення поєднати у рубриці вірші не схожих, як за стилем життя, так і творчістю поетів прийшло після того, як на моє прохання киянин Денис Голубицький прислав вірші, написані цього року і серед них багато українською мовою, про які розповів раніше його батько Аркадій Голубицький. Читачам знайоме їхнє прізвище, вони обоє друкують статті у бюлетені. З 1998 року Денис співає свої пісні на київських фестивалях, де отримав нагороди. Вразила ліричність надісланих віршів, а в творчості Дениса відчувається нове звучання.
* * *Виникає мелодія тихаіз солодких краплин самоти.В ній - дзвінка і незвідана
втіха,В ній - крихкі неосяжні світи.Наче відблиск січневої цнотикришталевий
віддалений спів.І злітають сполохані нотинад гаями беззахисних слів.МолитваНе
боюся ні болю, ні суму,не оселяться в серці вони.Все до Тебе, мій Боже, несу
я.Освяти. Заспокой. Схорони!До Твоєї живої криниціЯ прийшов... І схиляюсь в
мольбі.І немає такої дрібниці,Що була б непідвладна Тобі.Ти почуй потаємне прохання,Благодаттю
Небес огорни.Хай тендітну рослинку коханняне заглушать байдужі терни. * * *Ти
відчуваєш, як стукає серце?Б'ється в долонях, немов шпаченя.Зимно надворі -
і тепло з тобою -вже неможливо іти навмання.Дівчинко, нащо звикаю до тебе?Хай
все минеться, розтане, згорить...Може, надію плекати не треба,тільки дозволь
залишитись на мить.* * *Не треба іншої подяки -слова до серця поклади...І не
замінить скарб ніякийкраплину чистої води.Тремтливо, сонячно і ніжнодуша озвалася
твоя...Біжить стежина білосніжнаі каже пошепки: "То я..."Подяки іншої
не треба -Струмок розмови навесні...Тобі, для тебе і про тебемої вірші, мої
пісні.
Про творчість Ганни Малигон уперше прочитав у статті, присвяченій підсумкам
літературного конкурсу "Любіть Україну". На фестивалі у Боярці побачив
книжку її віршів і мені про поета розповіли захоплено.
Пропоную фрагмент статті "Солодка оказія" (газета "Україна молода"
за 10.06.2004 рік).
"… першу премію розділила й поетка Ганна Малигон із Конотопа. Четвертого
червня вона святкувала дві події: перемогу в конкурсі "Любіть Україну"
та свій День народження. Ганна, на відміну від Олі (хмельниччанка О.Ткач), була
впевнена, що переможе: "Все, чого я хочу, - говорить Ганна, - збувається.
Я завжди перемагаю в літературних конкурсах. А тут ще так вийшло, що завалила
іспит у своєму Ніжинському педуніверситеті. Ну, думаю, все. Треба піднімати
настрій, бо тоді в мене зовсім дах поїде. Надіслала вірші на конкурс - і виграла!"
Ганна - член університетської літстудії "Паркова сторожа". Лауреат
конкурсу "Молоде вино№ (2001). Літом через знайомих конотопчан спробував
розшукати її, але безуспішно. У вересні на кілька днів привезли книгу "Дзвінок
у двері", видану 2003 року за перемогу Ганни у конкурсі "Гранослов-2002".
За книгу моя вдячність її землякам. Прочитавши книжку, написав Ганні листа,
щоб вона вислала нові вірші - отримав вірші і лист, який надруковано раніше.
Вітаю її із членством у НСПУ, бажаю витримки і не втрачати чистоту світосприйняття
у часи перемін, коли стільки спокус можуть звабити поета. Пропоную читачам вірші
самобутньої людини з яскравими поетичними асоціаціями. Вірші "Війна"
та "На горищі" із недавно присланих.
* * *Хвилююся. Не до чаю.Ковтне мене поїзд. Ура!О, скільки я вам лишаюНедочитаного добра!У мене ж і сон - горобчикЗ папугою не миривсь.Я радість їм. Не зурочте.Віддайте нещасним рис.Вже хай воно так і буде - Пригріється те, що вчив.Приїду, і знову будніЛовитимуть їжачків. * * *Зриває портьєри сіріСонячний Ра.Мені не хотілось сокириПісля пера.Тут відголоски сині юно-некошеніСповнюють кожну клітину тіла та зошита.А на долоні тихо дихає церква,Дітям міським горіхи тільки в цукерках.Хтось взяв вогонь на руки необережно.Ой, крученята - круки, ямбопожежі…
* * *А за мурами хвилі муркотять,А над мурами круки скриплять.Я в черешень позичу очіІ, можливо, усмішок п'ять.А в Сірка я позичу ноги, - Мій маленький, не дзявкоти!Хай досада, - то ще нічого…Почекають твої коти.Знаєш, як це - гасати голоюМіж Чумацьким пасмом і днем?Я у крука вирвала голос, - Відгукнувся заморський Едем.ВійнаБуде війна. Погодьтеся.Зараз не час ревти.Всі хмарочоси згорблятьсяАж затріщать хребти.Ось і тяжка віддаленістьКрові сколотить вкрай,Як ми знеандерталились - Боже нас покарай!Ревно кремезні ратиціКрешуть почвари вряд.Йдіть кістяком пограйтеся,Схудла моя зоря.Тихо пройдіть не човгайтеПовз баговиння гав,Де з сиротини-чоботаНе проросте нога.Били ми батька, били миЩоб на бої не біг,Ельфи біліші білогоВиткали чорний міф.Липи лупою палено - Пам'ять не хоче лип. Буде війна, пропали ми!Випали. Пропили.* * *Полетіло перо - на перон,Снігові сторінки - до ріки.Завеснілих, хутчіш, заборон!На стіні - ясени - від руки…Заборон! Заборон! Заборон!Вирву ямбівське передчуття,Хай проколе сторінку перо,Щоб пирихій щасливим зростав! ДзвінокДзвінок у двері. Доля? Ні, сусідка…Розповіла. Позичила. Пішла.Я знов, мов кішка, пожувала квіткуІ знов нічого вчити не змогла.Подайте, мамо, сукню, ту, зелену!О ні, вона велика, віднесіть.Я не Марія. Навіть не Ірена…Десь в імені моїм зімкнувся світ.Знайомий голос кличе на вечерю,Та вечір ситий. Бубонять дощі.… - Давай тікати! - В Київ? - Так, в печери…Дзвінок у двері. - Нас нема, мовчи.ГостяПритисни. Втисни. Витисни. Або жНатисни. На родинному екраніСім'я… Сім'я збігається на борщ,Як згадки на кремово-теплий ранок.Крізь сьорбання порипують стільці…Як хороше! (Хоч сьорбати - нечемно).Ні серця, ні шматка не знайде цвіль,Опісля, щоб таємно повечерять.Порожнє наковталось мух вікно,І марять мухи трикімнатним раєм…Киваєш - не киваєш - всеодноНастирлива синиця зазирає.Притисни. Втисни. Витисни. Або жЗухвало вимкни. Думаєш загоїться?Тепер ти - гостя. Випадкова гостя.Холоне ранок. І екран. І борщ.На горищіЩо плакати, мамо! Я високо нині ночую…Тут шафа і люстро, замурзане, наче в дитинстві.Як сич засинає нечесане твоє чудо,А вранці для когось стає золотим гостинцем. Що плакати, мамо! Все та в мені кров і м'ясо,Горище, горілка, горіхи, гріхи на зиму…І все якось біло, а як тут буває ясно…Аж очі потроху звикають бути незлими.Що пишеться, мамо! Ще гріє отруйна комета,Пробач за банальність, зростає моя болячка.Прокинусь гостинцем, щоб знову заснути поетом…Що плакати, мамо!За нами ніхто не плаче…
Щиро дякую за вичитку бюлетеню Юлії й Тетяні Бовт