Посмотреть другие бюллетени: №7 , №9 .
Упорядник: Петро Картавий
40034 м.Суми, вул.Інтернаціоналістів, 22, кв.376 тел.дом. (0542) 606-310 служб.
420-156 (у м.Суми 28-22-156)
Email: kаrtаviy@sm.ukrtеl.net
Новини одним рядком:
23-25 липня - фестиваль "Бiле озеро" бiля м.Кузнецовськ, Рiвненської
областi
31липня-1серпня - 3-й Житомирський обласний відкритий фестиваль авторської пісні
біля багаття "МІ-СІ-СОЛЬ"
3-5 вересня - 4-й міжнародний фестиваль авторської пісні "Большой Донбасс"
біля м.Ясинувата Донецької області
19 серпня Володимиру Шинкаруку - 50-ть років з дня народження!
Щиро Вітаємо з ювілеєм! Щастя, здоров'я, творчих успіхів!
Слово ювіляру
* * *
Шкода, що я давно уже не юний,
Шкода, що треба рахувати дні…
Які пісні заховані
у струнах,
Яка любов похована в мені!
Не пив життя, а тільки губи витер.
Шукав
себе - хоч і не в тому суть…
Є жар в душі. Потрібен лише вітер,
Щоб жар до полум'я
роздуть.
Вітання від сумчанок - лауреатів фестивалю "Українська Хвиля - Суми-2001", які співали пісні Володимира
Не только как почитатели творчества, профессионализма, а и как ценители человеческих
качеств, которые - какая редкость в этой жизни! - сумели раскрыться в этом человеке
всего лишь за несколько часов общения с ним, поздравляем Шинкарука Владимира
Федоровича с днем рождения.
Мы подумали, - разве 50 - это юбилей? Всего-то ничего: всего лишь репетиция
перед предстоящими юбилеями. И мы хотим вам пожелать, чтобы период подготовки
ко всем последующим юбилеям был как можно длиннее во временном отрезке. Чтобы
в этот отрезок вы смогли взять то, что не добрали до пятидесяти. Пусть судьба
распорядится так, чтобы вы как можно дольше создавали вокруг себя атмосферу
добра, теплоты и любви.
С уважением Татьяна и Юлия Бовт.
* * *
Мама менеНародила на Спаса,Наче хотіла знати,Хто після неїБуде мене Спасати.
…Загубити назад путі,Безтурботності здатись без бою, - Та з собою на самотіВсе
ж лишитись самим собою.
Від Володимира Виговського із Житомира, якого попросив написати кілька слів про свого товариша
Знайомий з Шинкаруком близько 25 років. Чудова, цікава, творча, неординарна особистість. Людина інтелігентна, порядна і дуже надійна. Чудовий батько, сім'янин, господар. Людина, яку я дуже поважаю, ціную і вважаю за честь мати своїм другом.
Київ - Павло Зозуля
Доброго дня, Петре Васильовичу!!! Дякую за бюлетень. Інформативно, цікаво.
Вибачте, що довго не вiдписував. Забiганий на роботi.
Творчiсть не стоїть, на жаль не можу похвалитись бардiвськими здобутками (хоча
намагаюсь трохи писати, але то для себе), тому розвиваюсь у музичному напрямку
оволодіння своїми улюбленими, ударними iнструментами - це ж великий спектр всiх
інструментів, які не мають визначених нот, але створюють різнохарактернi звуки.
Був радий з Вами спілкуватись
Харків - Олена Іванівна (мати Антоніни Тимченко)
Здравствуйте, Петр Васильевич!
Получили бюллетень № 41. Большое спасибо! Тонечка сейчас на каникулах в Северодонецке,
так что читали бюллетень пока без нее. Мое личное мнение (постороннего человека,
не имеющего никакого отношения ни к поэзии, ни к авторской песне), что этот
бюллетень добрее, чем юбилейный № 40.
Спасибо Ивану Ольховскому за его внимание "...до деяких огріхів юних...".
Я теперь накрепко запомню, что означают и как переводятся следующие слова:
"Українсько-російський словник", "Наукова думка", Київ,
1971 р. (стор. 745, 1011, 845):
Просити - просить, упрашивать, ходатайствовать, побираться, приглашать.
Проситися - разг. проситься.
Цигарка - папироса.
Сигарета - сигарета.
"Новий російсько-український словник", "Аконіт", Київ, 1997
р.(стор. 553, 617, 420):
Просить - просити, прохати.
Проситься - проситися.
Сигарета - сигарета.
Папироса - цигарка, папіроса.
"Словник української мови", VIII том, "Наукова думка", Київ,
1977.:
Проситися, прошуся, просишся, недок., розм. - Просити дозволу робити, зробити
що-небудь.
Привет Алексею Быку!
С уважением, Елена Ивановна.
P.S. Від упорядника. У згаданому листі І.Ольховського (бюлетень №41) претензії
до мене зрозумілі - він зреагував на мої застереження до його нападок у попередньому
листі, і на абстрактний образ залежного поета у статті. Зауваження до віршів
молодих зробив не з метою допомоги, а щоб нагадати, що він також поет. Це просто
несерйозно, і я навіть забув написати про його "поради" Антоніні,
коли висилав брошуру. Така гра спостерігається у майстернях деяких фестивалів,
коли "майстри" шукають за що зачепитись, щоб повчити своїм "вагомим
словом". Прочитавши його лист, подивився в орфографічний словник української
мови і побачив рівноправність слів "сигарета" і "цигарка".
Все-таки, Олексій Бик за освітою - філолог, а І.Ольховский - журналіст. Стосовно
рекомендації змінити слово "просивсь" на "просив", то авторський
варіант Антоніни сильніший. Мова у вірші про образ-мрію, коли для допомоги комусь
людина має отримати у співбесідника дозвіл - без якого навіть добрий намір одного
може бути насиллям для іншого. Тут важлива не техніка віршування, а психологія
образу, який у вірші змальовано вдало. Тонке відчуття поетичного слова Антоніна
продемонструвала і у статті про творчість Ігоря Муратова із Харкова.
Щоб заспокоїти Олену Іванівну, відправив їй своє післяслово, а у відповідь отримав
послання, де були і такі слова:
"В замечании Ольховского пользы нету. По-моему, в нем больше раздражения
от слова "юних лауреатів". Слава Богу, Тоня уже себя сравнительно
уверенно чувствует в литературе. А если бы она только начинала, то от этого
мнения
"старшего товарища", конечно, ей было бы очень тяжело."
Здається, про таку реакцію І.Ольховський не думав, коли робив свої зауваження,
використовуючи відкритість бюлетеню. Та крок за кроком об'єктивність буде відновлено,
а про амбітність забуто.
До дискусії запросив Олексія Бика і отримав від нього наступне:
Щодо Антоніни Тимченко, я з Вами згоден. Тут грань дуже тонка і розуміння її
залежить від поетичного чуття - автора або читача. Коли вживається слово "просити",
то це означає прохання суб'єктом мовлення дії або предмета від об'єкта. Приклад:
"земля просила у неба дощу", "він просив друга піти з ним"
і т.д. А слово "проситись" передбачає перш за все спробу суб'єкта
отримати від об'єкта дозвіл на певну дію. Наприклад "...він мої страхи
послухати просивсь". Тому Ольховський не правий як з мовної, так і з смислової
точки зору.
Щоб не забути у дискусії про автора творів, пропоную коротенький вірш Антоніни
Тимченко.
Я - розстелена скатертина.
І все, що маю, підбирають птахи,
згори пече безжальне сонце,
у торочках вовтузиться вітер…
І це
робить мене щасливою.
Київ - Олександр Ворох
Доброго дня, Петре Васильовичу! Усі надіслані вами бюлетені отримав. Мене здивувала
така невелика кількість адресатів. Це потрібно виправити. Єдине, що - я погоджуюся
з думкою про необхідність ведення мови більш конкретно про авторську пісню та
поезію. Думаю, на даний момент в Україні відбуваються не менш цікаві події творчого
характеру, ніж визвольні війни кілька століть тому і т.д., хоча і про них потрібно
пам'ятати.
На ваших сторінках я бачу запеклу боротьбу за творчість українською мовою. Не
все так погано. Скільки не був на фестивалях, україномовних авторів з'являється
все більше й більше, і якщо ця тенденція триватиме, думаю, надалі немає причин
для хвилювання. Потрібен лише час. Особисто я пишу пісні та вірші як українською,
так і російською, і можу зазначити одне - я не маю змоги обирати, якою мовою
писати - це залежить від натхнення і зовсім не залежить від якихось штучних
впливів на себе.
Згоден з вами щодо необхідності професійного ставлення до авторської пісні.
Вважаю, що в цьому плані у нас просто "застій". Будемо виправляти
це питання. І не слід дуже серйозно розраховувати на спонсорів...
Остання творча подія в моєму житті - фестиваль "Лісова фієста". Більш
теплого фестивалю не пам'ятаю. Я був дуже щасливий, проспівавши в гала-концерті
пісню "Квіти". Дякую за допомогу Оленці Безпаленко та Тріаму.
Взагалі мені дуже подобається творчість Олени Безпаленко, з якою я познайомився
ще в березні в рідному клубі "Арсенал". Вона є дуже теплою й "рідною"
людиною, а пісні її - чарівні. На самому фестивалі я відкрив для себе автора-виконавця
Вадима Народицького (м. Київ), а також поетесу з Конотопу Тетяну Троянович (якщо
помилився у прізвищі - виправте будь-ласка). Це щось неймовірне. Дуже приємно
(як в Боярці, так і раніше) було слухати Олександра Музику. Його прізвище відповідає
його пісням і також відповідало б, якби воно було Поет. Він далеко піде, адже
є одним з небагатьох авторів (як і Олена Безпаленко), які поєднують у піснях
багату й різнобарвну музику з вишуканою поезією, маючи ідеальну гармонію між
текстом і музикою. Зазвичай є або одне, або інше.
Взагалі, було б непогано, якби у вашому бюлетені містилися ілюстративні матеріали
до описаних подій, фотографії авторів, поетів, хоча б невеличкі (принаймні в
електронному варіанті бюлетеня). Так буде тепліше й легше впізнавати один одного
на фестивалях. І людям буде цікавіше. Дарма, що це займе більше місця.
Ну і наприкінці, хочу представити свого вірша.
Я народився в сорочці Ікара -
і понесло:
Ліва рука тримала гітару,
права - весло,
Права жадала порогів грізних,
ліва - октав,
Надто вже крила були в мене різні,
Та я літав...
Суми - Петро Картавий
Інформаційний бюлетень - проект підтримки розвитку творчої особистості
Стаття Олександра Вороха із київського КСП "Арсенал" не про діяльність
рідного клубу, як його просив, а з претензією до тематики публікацій у бюлетені,
тому розкажу новим читачам про його випуск. Бюлетень інформаційно-аналітичний
культурницького спрямування - у цьому досягнення і проблеми, бо дискусійні статті
вміють читати не всі. Звідси невдоволення тих, хто звик до читання, яке розважає.
Про "КСПешну тусовку" пишуть мало, частіше там відбуваються передбачені
події, які висвітлюються в інтернеті, а відкриття - рідко. Раніше сам писав
про фестивалі, а змінивши роботу, втратив таку можливість, і дорого їздити,
якщо витрати не компенсують організатори.
У творчому плані бюлетень - колективний продукт, а про що писати, визначають
самі автори статтей, тому дивно читати продубльоване із чужого листа: "ведення
мови більш конкретно про авторську пісню та поезію" - немов щось написане
не друкувалося? Друкується все надіслане, крім того, що може когось образити.
Девіз бюлетеню - "Об'єктивність, Відкритість, Щирість". Творча концепція
- працювати не заради популярності, а зберегти зв'язок поколінь - досвідчених
та юних і створити атмосферу гармонійного розвитку авторів та читачів. Як навчали
нас.
Відійшли в минуле бабусі,
що малого вчили: чесно жити,
злим і підлим не служити,
не боятись - у скрутні часи.
Десятки людей різного віку і поглядів на життя обмінюються думками на сторінках
бюлетеню. Крім поточних справ обговорюються проблеми розвитку людини, суспільства,
держави з різних точок зору. Усі взаємовідносини на громадських засадах і немає
кому вести підготовку бюлетеню, як у виданнях із штатом працівників та фінансуванням.
Цього не розуміє головний редактор газети І.Ольховський, коли пропонує зосередитися
на певних напрямках і замовляти статті? Через нелогічність "рекомендацій"
не коментував його лист у бюлетені №7 (41) - читачі самі розберуться і дадуть
оцінку. Про некоректність і амбітність його "порад" вже писав у №8
(33) за 2003 рік.
Новий номер починаю із чистого аркуша, і заповнюю до останньої - 10-ї сторінки.
Все роблю сам на чужому комп'ютері у не робочий час. Роботи багато - друкую,
компоную, коментую, консультую, пишу листи і статті та шукаю корисний читачам
матеріал. Опитую постійних дописувачів про наявність статтей для номера. Статті
не правлю, а коментую, коли потрібно доповнити змальовану картину, або при суперечності
точок зору автора і упорядника. Інколи прошу когось написати про цікаву подію,
та небагато людей мають до цього хист. Власні статті пишу, щоб допомогти бардам
у саморозвитку. У попередні роки писав про їхню творчість (статті видані двома
брошурами, і роздані на фестивалях), а тепер про загальнолюдські проблеми, без
знання яких розвиток особистості неможливий. Читачів знайомлю з цікавими творами
поетів у рубриці "Скарби поезії".
Здивування Олександра Вороха щодо невеликої кількості адресатів незрозуміле,
бо список розсилки не один - так легше шукати адресатів. Досвід випуску бюлетеню
показав, що масовість не головне, посилаю тільки тим, кого він цікавить, і якщо
про це просять. Півтори сотні читачів із півсотні міст отримали раніше окремі
номери бюлетеню, але постійними читачами не стали, бо не підтримували з ним
зв'язок. Немає сенсу втрачати час і кошти на розсилку бюлетеню людям, які нікому
його не показують, і у відповідь не пишуть листи про події у їхньому місті.
Один "винахідник", що веде сторінку в інтернеті, почав перекладати
мої статті на російську, не вказуючи джерело, і виходило, немов він був на тих
фестивалях, про які мова, а деякі навіть "організував"? Після цього
випадку став обмежувати розсилку. З початку 2004 року на електронну адресу КСП
"Арсенал" висилаю бюлетень, а по реакції Олександра зрозумів, що до
нашого знайомства на фестивалі "Лісова фієста" він його не читав,
а можливо й не чув?. Знімки не друкую, бо частину бюлетенів висилаю поштою і
потрібно економити папір. Через це текст набираю дрібним шрифтом. Щоб ілюструвати
бюлетень фотознімками потрібен сканер, якого немає.
Пропозиції, як робити іншому, без власного досвіду - схожі на балачки. При бажанні
бути корисним для всіх, діяти потрібно конкретно: наприклад, зробити фоторепортаж
з фестивалю додатком до бюлетеню або самому розіслати читачам, як випускає Денис
Голубицький бюлетень "Авторская песня в Киеве" і присилає його для
друку в рубриці "Новини одним рядком", щоб про події в Києві знали
у різних куточках України.
Дискусію з проблем мови в Україні названо "боротьбою" - декому незвична
відвертість думок про культурницьку основу пісень та способу існування. Живуть
як звикли, не задумуючись над історією власного роду. Мабуть через незнання
життєвих проблем їм здається, що все вирішується само по собі. Ну, звідки взявся
б рівень пісень у Олени Безпаленко, коли б Володимир Виговський та Володимир
Шинкарук не проводили фестиваль "Студентські струни" у Житомирі, де
вона слухала пісні бардів і виступала. Збільшення кількості українських пісень
на "Лісовій фієсті" виникло не само по собі, а там зібралися люди,
які давно співають рідною мовою, і серед них ветерани - Едуард Драч та Сергій
Мороз. Цього року ще не проведено жодного фестивалю з суто українськими піснями,
то була можливість вихлюпнути свою радість і біль, там де не було конкурсу.
Майбутнє за чесними професіоналами
У складних і повсякденних справах вихована людина прагне мати справу з особами відповідальними за свої слова та дії. Це дає можливість прогнозувати події на майбутнє. Українці, що працювали за кордоном, побачили інше, ніж удома, ставлення до виконання обов'язків в організації виробництва та державної служби. Суспільні відносини у нас залишилися не реформовані з радянських часів. Останнім часом багато розмов за політичну реформу, але реально нічого не змінюється у поліпшенні стосунків між людиною і державою, яка соціально не захищає людину.
"Із собою усе не забереш"
Так називається американський фільм, знятий у 30-ті роки, де літній господар
сімейства, у якому кожен живе вільним життям, чинить спротив мільйонеру, що
скупив усі навколишні господи для вигідного будівництва. Поки багатій не повний
власник усієї ділянки, то він не може розпочати будівництво. Ті, хто продав
йому свої ділянки, схаменулися і всіляко підтримують непокірного господаря,
щоб він вистояв і не продавав садибу, тоді у них з'явиться надія повернутися
на свою землю. Протистоять гроші та духовність. Перевага відважного господаря
оселі у тому, що він не "купується" на вигідні пропозиції, а зберігає
незалежність навіть у часи, коли у сім'ї ні цента, але залишаються добрі стосунки
між її членами.
Син мільйонера випадково знайомиться з донькою господаря і приходить у її дім,
де йому відкривається інший світ - простота і благородство. Вражений побаченим
він залишається у цьому домі, а в цей час батько-мільйонер розшукує сина і,
знайшовши у таборі супротивника, побачив, що він щасливий відмовляється від
свого проекту. Сила духу і волі зберегли острівець свободи від знищення, об'єднавши
старших і молодших, бідних і багатих, бо "Із собою усе не забереш".
Людині для прожиття потрібно не так вже й багато, а надмірне накопичення з порушенням
норм моралі - хвороба розвитку.
То була притча, а яка реальність нашого життя? З 1 серпня 2004 року 11,5 мільйонам
пенсіонерів, у яких пенсія менше прожиткового мінімуму для непрацюючих (284
гривень) зроблена добавка у 30 гривень, після чого у 11 мільонів пенсія не досягла
прожиткового мінімуму. Таким чином держава і влада офіційно визнали, що 80 %
людей старшого віку соціально незахищені. Добре, якщо є капітал або заможні
діти, а що робити одиноким людям, у яких крім того знецінено грошові заощадження.
Для мене це не статистика, а сумна реальність, бо у 2006 році маю вийти на пенсію
та прожити на неї неможливо. Коли є здоров'я, то можна заробити, а якщо людина
хворіє і потрібні дорогі ліки?
Можливо, коли влада забула про старших, то по батьківські дбає про молодь -
наше майбутнє? Поспішність в об'єднанні-ліквідації трьох сумських університетів
у один викликало протест ще не заляканої частини викладачів та студентів державного
та педагогічного, які приєднуються до аграрного, як базового. Сумчани висувають
кілька версій такої поспішності: зібрати перед виборами президента України більше
30-ти тисяч студентів під керівництвом ректора-народного депутата, який нещодавно
поміняв партійну орієнтацію та очолив обласний осередок соціал-демократів (о)
і представляє єдиного кандидата у окрузі; фінансові проблеми у ректора - організатора
об'єднання, і щоб їх ліквідувати, створюється супер-університет на базі підпорядкованому
йому ВУЗу, а майно інших частково стягнули до бази.
У статті "Книга "25 ЕСЕЇВ ПРО СВОБОДУ…" наводились слова Юрія
Андруховича про університетські свободи і права європейського студенства, де
територія університету захищена від спроб влади чинити насилля над студентами.
Ось тут і закавика: ті, хто організував цей бедлам з об'єднанням, бувають за
кордоном, але абстрактні студентські свободи їм незрозумілі, бо що таке свобода
вони не відчувають фізіологічно, то як вони можуть її дати іншим, а маніпулюють
студентами для вирішення своїх проблем і проектів.
Студенти у кінці червня розбили біля пам'ятника Т.Шевченку наметове містечко
і вимагали відмінити указ про створення Сумського Національного університету
(СНУ), підписаного з порушенням законодавства. Організували "круглий стіл",
запросивши представників влади, журналістів та протестантів. Від влади нікого
не було, і вона не реагувала на протест. На 1 серпня призначено похід на Київ,
а перед виходом вночі на містечко міліція зробила облаву і заарештувала його
мешканців. Основна претензія - серед протестантів з'явилися приїзжі у камуфляжі,
а під час трусу знайдено муляж гранати та наркотики. Уранці, коли біля міліції
зібралася велика група підтримки та батьків, студентів випустили, але під арештом
залишилися ті, хто їх охороняв. Не злякавшись, студенти вийшли у похід на Київ,
а по дорозі частину їх було затримано, а решта манівцями просувалася далі. 3
серпня відбулась сесія обласної Ради, де було розглянуто ситуацію навколо організації
СНУ. Виступи керівників області передали обласні телебачення і радіо.
Вразив тон виступаючих. Головний обласний міліціонер кваліфікував дії студентів
та охорони як злочинні - відкрито кримінальні справи. Головний "облрадівець"
порівняв із фашистами. Виступ керівника області був погано контрольованим, а
цитував він такі "перли", що навіть у тоталітарні часи не всі відважувалися
на таке. Звинувативши журналістів, міжнародних спостерігачів, студентів у політичних
іграх та участі в акції протесту тих, хто був засуджений, сказав, що наїхали
чужинці, які сиділи у схронах до 50-х років (охорона - молоді хлопці). Він забув,
що сам приїжджий і за п'ть років свого панування перетворив область із демократичної
на зону "одобрямс". Змусив вибраних голів піти у відставку, на їх
місця обрано донецьких, а в обласних стуктурах багатьох замінив своїми людьми,
після чого Сумщину називають районом Донецької області. З його розповіді стало
зрозуміло причину поспішного об'єднання ВУЗів, бо домовилися на виділення півтора
мільярда гривень на створення Сумського техно-полісу. Мабуть, уже чекають цих
грошей в області більше десятка відділень банку у формі ТОВ названого його іменем,
а тут якісь студенти заважають.
10 серпня 2004 року указ про створення СНУ відмінили та, схоже, що це лише перепочинок
у репетиції "нового порядку". Частина професорів та доцентів уже отримала
запрошення з інших міст. Руйнується професійна база науки, яку розбудовували
десятками років. Уважно слідкуймо за майбутнім.
Коли хтось переконує - вибору нема,
у тебе на плечах своя голова.
Комусь потрібно владу зберегти -
але обираєш - ТИ!
Подивись - жадібні крадії
купують байдужих голоси.
Брехнею заповнено наш ефір
та тільки йому ти не вір.
Будемо вірними нашій землі,
і скажем грабіжникам - НІ!
Стане заможним мастак
скажи Україні - ТАК!
Не вір тому, хто вже збрехав
не дай, щоб далі жирував.
Підтримай гнаних - хто про тебе дбає,
і простих людей захищає.
Станемо вірними рідній землі -
скажи провокаторам - НІ!
Буде вільним козак
Україна обирає - ТАК!
Науково-дослідницька експедиція "Шляхами Затуливітера"
(з фрагментами статті С.Барвінка із газети "Голос України за 28.07.2004
р.)
У бюлетені №4 (38) надрукована стаття "Вечір з нагоди 60-ї річниці з
дня народження поета Володимира Затуливітера", проведений спільними зусиллями
київських та сумських друзів та прихільників творчості поета. У травні побачила
світ дев'ята збірка його поезії, яка і була головним рушієм для приїзду команди
киян на Сумщину. Склад її в основному зберігся - Ніну Гнатюк замінив відомий
в Україні кобзар Микола Литвин, який органічно доповнив виступи киян та сумчан
піснями під акомпанемент на бандурі.
Відповідальний секретар комісії з творчої спадщини Володимира Затуливітера Л.Сніcар
звернулася до обласної влади з пропозицією увічнити пам'ять поета на батьківщині
- назвати його ім'ям вулиці, бібліотеки, навчальні заклади, позначити пам'ятні
дошки на будинку на вулиці Псільській, 8, де мешкав поет, на школі в Яблучному,
назвати його іменем аудиторію в Сумському педуніверситеті, в Охтирці поставити
пам'ятник, укомплектувати книжками Затуливітера бібліотеки області, завести
до позакласного читання ознайомлювальну лекцію про поетову творчість, запровадити
щорічні літературні свята та літературні конкурси юних талантів, присвячені
Затуливіторові. Зробити традиційними екскурсії до музею Володимира Затуливітера
у селі Бучак на Канівщині та на щорічні Володимирівські читання 28 липня (у
день Св.Володимира), допомогти Комісії з літературної спадщини Володимира Затуливітера
видати всі непубліковані твори, а згодом і повне зібрання поезії та прози.
У Сумах у класичній гімназії та в педуніверситеті ім.Макаренка творча експедиція
презентувала нову книжку Володимира Затуливітера "Четвертий із триптиха".
Любов Сніcар розповіла про історію створення книги, де вона упорядник. Ніла
Підпала доповнила про підготовку книги, і прочитала вірші та статтю поета "Болить
Україна". Василь Портяк сказав про зміну стилю віршування В.Затуливітера,
коли він від верлібру повернувся до класичної форми. Далі виступали кияни та
сумчани. Представникам філологічного факультету кияни передали книжки поета.
Великий вечір пам'яті Володимира Затуливітера відбувся у селі Яблучному, де
він вчився. Тепле слово про поета сказав Василь Портяк. До речі, він написав
сценарій художньо-документальної картини "Шлях поета", що її фільмує
відомий режисер Михайло Ткачук.
Яблучненській школі передано інформативний куточок, який поповнить сторінку
шкільного музею, де вже є матеріали про поета та його родину. Хочеться відзначити
грунтовну роботу педагогів, зокрема, вчительки української мови і літератури
Ол.Сироти та учнів Яблучненської школи. Вони блискуче провели екскурсію музеєм,
читали вірші поета-земляка, співали пісні на його слова. Земляки передали для
музею поета спогади про нього, листи, сімейні фотографії. У всіх своїх виступах
Л.Сніcар просила родичів, друзів, учителів, студентів і школярів долучатись
до збирання документів, листів, спогадів, світлин тощо, надсилати їх до музею
свого знаменитого земляка, отже, приєднуватися до діяльності експедиції, наступним
етапом якої буде робота на землі Черкащини.
7 серпня 2004 року отримав від Любові Василівни Сніcар бандероль, де були книга
і лист.
Шановний пане Петре!
Дуже вдячна Вам за публікації віршів Володимира Затуливітера та за інформацію
про вечір пам'яті поета з нагоди його 60-ліття.
Надсилаю Вам дев'яту книжку поезій Володимира Затуливітера "Четвертий із
триптиха". Вірю, що не раз іще зустрінемось на вечорах творчості В. Затуливітера,
бо поезія його того варта.
Бувайте здорові і щасливі.
Бережи Вас, Боже!
Бережи, Боже, нашу Україну!
З повагою, щиро,
Відповідальний Секретар Комісії з творчої спадщини
Володимира Затуливітера Любов Сніcар
Пропоную читачам кілька віршів із книжки поезій Володимира Затуливітера "Четвертий із триптиха".
* * *В мою сьогоднішню похмуру вірупуть мотузяна, вузляна, крута - такою, може, Кармелюк з Сибіру,у вовка перекинувшись, втікаву зарум'янений від панночек Летичів,в Поділля чорне, крем'яне, як сіль.Права, Устиме, нам з тобою птичі.Ми надбіжки живем. Не так, як всі.Вітчизна наша в світі без прописки.Нас мови рідної ніхто не вчив.Зсередини оддзяпилися писки,легені стисло: вмри, а не мовчи!Бо є в тобі потреба України,хай невесела, але є таки!..Нащо втекли ми, Кармелюче, в нині?З якого раю, Кармелюче, ми втекли?.. * * *В щербаті нас ножиці Бог, мабуть, кроїв,на нитку живу і на голку циганську метав.Народ безіменний. Часи - без вождів і героїв.Безхлібний полин. Безнасінні полинні жита.Знаття всі знедбавши, зневіривши віру,від дому душі загубивши хреста чи ключа,в тролейбусах треш свою джинсову шкіру - масну, принагідну, проварену потом чужого плеча.На спині своїй, перестроченій криво і косо - стьобатим, гулагівським, вічним - хрест-навхрест - рубцем,щоб нам із душі не сукровивсь ніколи вже космос,апендиксом вирваний з нас - без наркозу, живцем. * * *Був сон: за навіршовані рублі,мов не купив, дістав у нагородустареньку хату у сліпім селі,а ще при ній - шість соточок городу.Спадає хатка, в землю загруза,город же, як народ, блага лопати!У буряках, картоплі, гарбузахне приляга ні на хвилину спати,а все цвіте, снує і в'яже плідіз копаних і в пальцях соток м'ятих,прикривши листям мій пропащий слідза вірші недокупленої хати. * * * І Тичина, і Рильський, й Олесь, І нікого, нікого… Євген ПлужникОлесі, Рильські, шафранці Тичини, коли ж, Вкраїно, й совісті пора?..Ніхто ще не підозрював причини,а Плужник завгодя нас розорав,перелопатив душі, заскородив,у скіфський міт Дніпром подаленів…Не в геніїв ми живемо, народе, - в співців співаєм, плачем - в плакунів.В тяжкі, тюремні мовчимо легені, Із гратами римуємо слова.Сосюрились тичини. А тим часом генійна Прорізній газети продавав.
ЖНИВА БРЕХНІПеро ледаче вранці нас проспалоі мною у щоденному трудірозпозіхалося,
розпозіхалосьтрудитись на хрущовські трудодні.День відколгоспив, а колгосп,
як схоче,запише трудодень чи півтора.Була така валюта неохоча,соціалістичної
держави гра:писати відробіток в одиницях,відплачені у бублисті нулі.Така-от
історична таємниця:горить ще півтори душі в селі,щось трохи оре, дещо - може
- сіє,збирає все, що зветься: врожаї.Настало й нам, поети, трудослів'я:жнива
на брехні золоті свої. ЗАХАЛЯВНИЦЯНа що, Тарасе, душу проміняв!?На вірші, ховані
в тісній халяві?Якщо вже пишеш - то лиш кримінал,слова дозволені - всі шепеляві.Слова
дозволені масні й брудні,чорнилом перемацані казенним.Збав, Боже, офіційної
бридні:казати сто разів перекаженне!Збав, Боже, щоб густий словесний потовп,мов
степовий табун, душею перейшов.Я не пишу, червоним сходжу потом,аральським промокаюся
піском.За мною слід - кульгавенька цівина,тоненьким перехоплена пірцем.Поезія
- не вислів, а провина,а виразка, загойна папірцем.
Київська область - Олексій Бик
Дякую за бюлетень.
Щодо Ольховського, то при нагоді порадьте йому придбати пачку цигарок (він же
не курить - упорядник) і почитати, як там написано. Повідомте також від мене,
що слова "цигарка" і "сигарета" - іншомовного походження
(від англійського cigarette), і за словниками вживаються паралельно.
Моя позиція: якщо претензії Ольховського - це все, що можна мені пред'явити,
то я вважаю себе задоволеним.
Львів - Андрій Петрусь
Бюлетень отримав. За нього дякую.
Новин біля мене нема. За два тижні маю їхати в Карпати на виступ, що це буде
не знаю, приїду розповім.
А взагалі літо планується без чогось цікавого. Пропозицій багато, але вони так
і залишаються пропозиціями.
Бувайте Здорові.
Вітання всім зі Львова.
Київ - Микола Підгорний
Шановний пане Петре!
Нарешті знайшов час перечитати Ваш бюлетень. Шкодую, що не слідкував за його
випусками із самого початку.
Дуже вдячний за Вашу подвижницьку роботу.
Приємно було побачити серед Ваших дописувачів багатьох моїх київських друзів.
В останньому бюлетені знайшов абзац, де згадується і про мене, де ви, тактовно,
не називаючи прізвища, виклали нашу розмову.
Цитата
Від киянина почув, що на концерти відомих українських бардів прийшли тільки
знайомі співаків. Проблема глядачів дійсно існує, але у травні 2001 року Лариса
Кадирова та Семен Рубчинський провели концерт української співаної поезії, і
зал Національної музичної академії був повний. Значить справа у професійному
підході та створенні відповідної інфраструктури. Співрозмовник намалював перспективу
розвитку української авторської пісні та поезії у Києві. Коли запитав його про
матеріальну базу для проведення вказаних заходів (зал, апаратура, реклама, транспорт,
проживання гостей), то він відповів, що вона йому не потрібна - головне розробити
ідею. Склалось враження, що він не знайомий з організаційними проблемами або
працює заради популярності серед бардів і поетів. Намалювавши їм перспективу
розвитку, без бази нічого серйозно зробити не зможе, а молодь втратить довіру
до громадських діячів.
Я би не хотів, щоб між нами були непорозуміння.
Хто буде заперечувати, що для організації фестивалів чи просто концертів авторської
пісні потрібні гроші для оренди залу, апаратури, на рекламу тощо... Так, гроші
потрібні і чим більше, тим краще, а ще краще - в необмеженій кількості...
Але так само ясно, що для української авторської пісні в Києві грошей не було,
не має і ближчим часом не буде.
Що, в цих умовах, сидіти скиглити, що немає грошей і нічого не робити?
Я пропоную інший варіант: починати працювати в умовах, що склалися, змінювати
ці умови, а не чекати, поки вони зміняться на нашу користь самі. Ви ж знаєте:
цього ніколи не буде, поки ми будемо сидіти, склавши руки.
Ось чому я ще раз наголошую: для того, щоб почати робити справу, потрібні не
гроші, а бажання. Треба просто почати робити те, про що стільки вже було говорено.
І на цьому шляху до реалізації наших мрій обов'язково знайдуться гроші. Бо тільки
дурень зараз їх дає під пусті балачки.
Всі розмови про свій проект я починаю з того, що висловлюю переконання: сучасний
талановитий поет, бард, як і інший митець, може і має бути заможним! Він може
безбідно жити за рахунок власної творчості! Це я стверджую, чудово знаючи реальну
ситуацію, коли ці самі митці навпаки вкладають свої кошти в самореалізацію.
І тут ви абсолютно праві: "Значить справа у професійному підході та створенні
відповідної інфраструктури".
От однією із таких інфраструктур і є творче об'єднання "Коло", яким
я зараз опікуюся.
До нього входять найталановитіші київські митці (їх пошук триває і буде постійним).
Ми не обмежуємося тільки бардами і поетами, двері відчинені для всіх!
Вимоги до потенційних учасників "Кола" дуже прості: мати талант і
творчі амбіції (досвід показує, що працювати з байдужими до власної реалізації
талантами - просто вбивати час).
Ще раз повторюю: для справи важливе, в першу чергу, бажання. Той, хто його має,
може - все! А людина із потенцією генія, але без бажання - нічого!
Те, що ми йдемо правильним шляхом, підтверджує практичний досвід. У нас відбулося
вже кілька концертів: в Університеті і в Будинку актора. З кожним виступом ми
набиралися досвіду і останній концерт був просто тріумфальним.
Була широка медіа підтримка: газети, радіо і телебачення. Читайте зокрема в
"Україні молодій" від 25 червня. Виступали дует "ТЕТРАКОЛОР":
Григорій Вагапов - гітара і Богдан Кутєпов - баян та Олена Безпаленко - гітара,
бонус - Юрій Майборода.
Повірте в мою об'єктивність, - такого успіху стіни Будинку актора не бачили
ніколи.
Повний зал молоді!
Коли я вийшов покурити на вулицю, шалені овації, вигуки захвату було чути на
гамірливій центральній вулиці Києва за десятки метрів від концертного залу.
І тільки після цього концерту у кожного із нас, нарешті, з'явилися чесно зароблені
гроші, без яких, начебто, нічого не можна зробити.
Зараз ми працюємо над виданням третьої книжки надзвичайно перспективної київської
поетеси Анни Багряної, записуємо в студії авторів-виконавців, репетируємо наступні
концерти. І все це - тільки на одному бажанні. А гроші - великі чи малі - кожен
отримає по заслугам, відповідно до вкладеної енергії.
У нас обов'язково буде своє видавництво, своя студія звукозапису, свій літературно-художній
журнал і щаслива творча доля кожного учасника "КОЛА".
І фестиваль ми обов'язково із вами проведемо і на гастролі поїдемо, бо ми ХОЧЕМО!
З повагою і побажанням успіхів у вашій роботі,
Микола Підгорний.
Київ - Олег та Олена Сухарєви
Добрий день, Петро Васильович! Вирiшили, що на "Бiле озеро" не поїдемо,
бо в Олега випадає два робочих дні. Вчора (16 липня) виступали на фестивалі
"Подих", не вистачило пiдтримки 3 слухачiв, щоб вийти в пiвфiнал.
Взагалi система така вiдбору, коли обирають за голосуванням слухачiв, недосконала.
Так, за гурт, який приїхав з Чернiгова, проголосувало всього 3 людини. Олега
гитарист вiдiграв з хлопцями останній концерт, тому зараз всi сили спрямовуються
на пошук музикантiв. Вiдiслали диск Шинкаруку, хотiлось би, щоб вiн повiдомив,
якщо буде передача. Ось такi новини. Олена
На "Бiле озеро" не їду,вони не створили менi всiх необхiдних умов:
24 липня в мене день народження i, звiсно, що я хотiв би взяти з собою Оленку,
а вони не захотiли її взяти навiть i за мої грошi, навiть на одне лiжко-вдвох,
i якось дивно-що i Львiв, i Франкiвськ, i Суми, i Кривий Рiг, i Житомир, i Луцьк,
i Москва змогли прийняти нас двох, а от Кузнецовськ - не може. I ще - сьогоднi
середа, завтра-четвер-день вiд'їзду на фестиваль (вони самi везуть, своїм поїздом!
казали, що в них всi мiсця конкретно на кожного участника), а до мене так нiхто
i не подзвонив. Ось таке "Було озеро".
Олег
Житомир-Київ - Володимир Шинкарук
Привіт, друже Петре!
Бюлетень і два твої листи отримав. Дякую! Щиро вітаю із виходом 40-го числа
бардівсьго літопису. Тисячу раз по стільки ж!.
На жаль, ніхто не вислав на адресу моєї програми свої записи. Стосовно Ігоря
Гриника... Мабуть, спочатку потрібно почути його пісні, а вже потім подумати,
як їх використати.
У другій передачі про І.Козаченка скористався інформацією зі статті О.Різника,
яку ти прислав. За це - окрема подяка.
Усе інше - без суттєвих змін. Щосуботи і щонеділі працюю у Києві головним режисером
і ведучим акцій, що проводяться на вулиці Сагайдачного (це такий собі подільський
Хрещатик), маю достатньо виїзних концертів.
Наприкінці квітня став доцентом кафедри музики.
19 серпня у Житомирі готую великий творчий вечір до свого 50-ліття.
Ось і все.
До зустрічі.
Бажаю здоров'я і натхнення.
Ірина дякує за поздоровлення з днем народження
З повагою В.Шинкарук
Рубрика - "Скарби поезії"
Євген Павлович Плужник народився 26 грудня 1898 року в слободі Кантемирівці
Богучарського повіту Воронезької губернії. Закінчив гімназію у Боброві. З дитинства
хворів на туберкульоз. У 1918 році разом з батьком і сестрою переїздить на Полтавщину,
а після їх втрати переїхав 1921 року в Київ до старшої сестри. Учився в київських
ветеринарно-зоотехнічному та музично-драматичному інститутах. У жовтні 1923
року оженився на Галині Коваленко з Полтавщини. З 1924 року його твори регулярно
з'являються на сторінках часописів "Нова громада", "Глобус",
"Життя й революція", "Червоний шлях". Поета примітили і
читачі, і критики. У 1926 році вийшла книжка "Дні", а в 1927 році
збірка "Рання осінь" . Збірка "Рівновага" була написана
у 1928-32 роках, але надрукована після його смерті. Разом з В.Підмогильним уложили
словник "Фразеологія ділової мови". Після суперечки з В.Підмогильним
та Б.Антоненком-Давидовичем написав і видав роман "Недуга". Перекладав
твори відомих російських письменників. Написав чотири п'єси. Чекав арешту, і
в грудні 1934 його заарештували. На допитах підписував усі протоколи. 28 березня
1935 року відбувся суд, який засудив до розстрілу, а потім замінив вирок на
10 років ув'язнення у Соловецькому таборі особливого значення (СЛОН), де він
помер 2 лютого 1936 року.
Андрій Чернюк на вірші Є.Плужника написав музику, і виконував пісні на концертах
та фестивалях.
* * *Знаю, сіренький я весь такий,Мов осінній на полі вечір…- Тягарем минулі віки На стомлені плечі!Серце здушили мені - мовчи!О, майбутнє моє прекрасне! Чуло серце тебе вночі, Що ж, - нехай собі серце гасне!Хтось розгорне добу нову - І не біль, і не гнів, не жертва! Воскресінням твоїм живу, Земле мертва!* * *Напишеш, рвеш… І пишеш знову!І знов не так… І знов не те…Аж доки слів цвілу половуУтома з пам'яті змете!І затремтять в куточках губи…А істина ж така нудна:Усі слова збери, мій любий, - Душі не вичерпать до дна!Хай нерви збуджено, хай скутийТи весь натхнення холодком, - Умій спокійно позіхнутиНад недокінченим рядком.* * *Вчора над містом летіли гуси.Над камінним містом, вночі…Стиснути серце мусив, - Мовчи, безглузде, мовчи!Досить усяких і мрій, і болів…Адже знають про все книжки.Чуєш, - тополі голі:- Нишкни…Дівчинко тиха, на мрії хвора!Надвечірня мріє моя!Гуси над містом летіли вчора…А я? * * *Я - як і всі. Штани із полотна…І серце моє наган…Бачив життя до останнього днаСотнями ран!От! І не треба ніяких слів! - За мовчанням вщерть зголоднів.Зійде колись велетенський посівТишею вірних днів!Ось і не треба газетних фраз!- Біль є постійний біль! - Мовчки зросте десь новий ТарасСеред кривавих піль!* * *Цвітуть думки, а на слова скупіше…Я знаю сам, - росту. Міняю лист.…Нехай, кому не ліньки, пише,Що от, мовляв, запеклий песиміст…Я ж почуваю так: скажу - бо мушу! - Хоч щось своє, не казане ніким;Коли рядкам якимсь звіряти душу, - Тільки таким!А там нехай, кому не ліньки, пише,В словах нудьгу розводячи густу…Цвітуть думки, і на слова скупіше…Росту.* * *Зціпив зуби. Блідий-блідий!За байраком село палало.Хтось прикладом у спину, - йди!- Вас чимало!Сухо чмихнув старий наган (Перша нота нової гами…)Надвечірній лягав туманНад житами.Хтось один засвистав матчиш.На тачанки! - й шукай, де знаєш! Поле, поле! Чом ти мовчиш! - Не ридаєш?
* * *Косивши дядько на узліссі жито,Об жовтий череп косу зазубив…Кого й за віщо
тут було забито,Хто і для кого вік свій загубив,Йому байдуже… Тут, на місці
бою,Таке дорідне жито та густе;А що на гній хтось жертвував собою, - Пусте…Косар
схиливсь над річчю дорогою - Косою срібною, що череп пощербив,І, череп той відкинувши
ногою,- Порозкидало вас! - проговорив.* * *Все більше спогадів і менше сподівань…І
на чолі - утрат сліди глибокі…Як непомітно ближчає та грань, Що жде за нею прикінцевий
спокій!Так гірко відати, що юність відцвіла!Та нарікань і розпачу немає, - Така
відміна, зрештою, мала:Колишні мрії досвід заступає.Так дерева, відцвівши навесні,Тільки
на те годують соком віти,Щоб в дні серпневі, теплі та ясні, Упав на землю овоч
соковитий.* * * В гімназії, де я кінчав науку,Один довговолосий гімназистДо
віршів так - з нудьги - наважив руку(За форму дбаючи та нехтуючи зміст),Що довго
я, за римами у тузі,На нього заздрим оком поглядав;Якої муки він мені завдав,Шанований
від ворогів і друзів!Але ще дужче заздрю я на ньогоТепер, коли довідавсь від
людей,Що він, змужнівши, віршика й малогоНе написав ніколи і ніде!* * *Що менше
слів, то висловитись легше.Горни, поете, їх замети цілі!Гасай у колесі своєму,
векше…Ах, марний біг! Ах, марний труд без цілі!Що висловиш? Чужої головиПро
людське серце домисли готові?Сум світовийВ масштабі повітовім?Твори!Твори! ГАЛІЛЕЙ
(уривки із поеми)По безмежних просторах знайома путьНе втомила землю і досі,Бо
ось знову дощі ідуть,Осінь.І коли повз кав'ярні, де теплі огні,В черевиках іду
подертих,Чогось раптом спокійно-спокійно мені - Чи то жити, чи вмерти…Ах, ця
осінь! Це з нею постійно так: Стисне серце в малий кавалок, - І ось дні - Наче
сірий тифозний барак,А за вікнами плями галок.Гей, спокійні, досвідчені! Всякі!
Ви!Чиї щелепи мов обценьки!Я тихенький, тихенький. Тихіш од трави…Взагалі я
дуже тихенький.Не потрібно, звичайно, такої бридніТим, що мають нервову систему
хорошу!Ну, а я, хто обідає раз на три дні,Інакше не можу!Може, й справді такий
обиватель я,Що весь біль мій - пальто без вати;Тільки ж, може, це з того, що
я відтіля,Де закон - не по разу вмирати!Що я можу про себе сказати ще?Бути щирим
- не всім зуміти! - Хіба те, що під сірим вечірнім дощемДесь на розі вити б
і вити.Так, як виє на місяць голодний вовк,Дужий пращур собаки! Не замовк, Не
замовк, Не замовкГолос споминів всяких!…Темний я з болю - не бачу.Радість останню
трачу.Чуєте: плачу - Хлип… Хлип…Дайте мені на хлібНа шматочок…Матінки, мене
пожалійте,Батечки, мене научіте, Як його в світі житиМені…О, ні!Не копійки брудні!Дайте
шматочок щирости!О, коли б серцем виростиДо безмежної, як біль, тишини!